Поточна версія |
Ваш текст |
Рядок 4: |
Рядок 4: |
| == Історія == | | == Історія == |
|
| |
|
| Уперше згадана як військово-територіальний підрозділ Війська Запорозького у Зборівському реєстрі, що датується [[16 жовтня]] [[1649]] року. За цим реєстром до сотні належав 101 козак. Весь час існування перебувала у складі [[Переяславський полк|Переяславського полку]]. | | Уперше згадана як військово-територіальний підрозділ Війська Запорозького у Зборівському реєстрі, що датується [[16 жовтня]] 1649 року. За цим реєстром до сотні належав 101 козак. Весь час існування перебувала у складі [[Переяславський полк|Переяславського полку]]. |
|
| |
|
| 1750 року до сотні належали такі населені пункти: [[Вишеньки]], [[Вороньків]], [[Глибоке]], [[Гнідин]], [[Жереб'ятин]], [[Кальне]], [[Кийлів]], [[Проців]], [[Ревне|Ревний]], [[Рогозів]], [[Рудяків]], [[Сальків]], [[Софіївка]], [[Старе]]. Згідно з описом 1765–1769 років, до сотні належали вже такі населені пункти: Вороньків, Глибоке, село; Гусинці, Кальне, Рогозів, село; Рудяків, село; Софіївка, Старе.<ref>[https://uk.wikipedia.org/wiki/Воронківська_сотня] Вікіпедія </ref> | | 1750 року до сотні належали такі населені пункти: [[Вишеньки]], [[Вороньків]], [[Глибоке]], [[Гнідин]], [[Жереб'ятин]], [[Кальне]], [[Кийлів]], [[Проців]], [[Ревне|Ревний]], [[Рогозів]], [[Рудяків]], [[Сальків]], [[Софіївка]], [[Старе]]. Згідно з описом 1765–1769 років, до сотні належали вже такі населені пункти: Вороньків, Глибоке, село; Гусинці, Кальне, Рогозів, село; Рудяків, село; Софіївка, Старе.<ref>[[Вікіпедія]] https://uk.wikipedia.org/wiki/Воронківська_сотня</ref> |
|
| |
|
| Після ліквідації сотні у 1782 році її склад включено до Київського повіту Київського намісництва. | | Після ліквідації сотні у 1782 році її склад включено до Київського повіту Київського намісництва. |
|
| |
|
| == Подвиг ==
| | Згадка про Вороньківську сотню Переяславського полку з'являється у 1919 році, коли козаки під проводом отамана [[Черпак Іван|Івана Черпака-Штурби]] дали бій більшовикам на річці Трубіж, неподалік Баришівки [[4 лютого]] 1919 року. близько трьохсот українських козаків (за іншими даними — 170) повторили подвиг Героїв Крут<ref>[[100 років тому козаки Вороньківської сотні повторили подвиг Героїв Крут]] https://ukrnationalism.com/history/3578-100-rokiv-tomu-kozaky-voronkivskoi-sotni-povtoryly-podvyh-heroiv-krut.html</ref> |
| | |
| Згадка про Вороньківську сотню Переяславського полку з'являється у 1919 році, коли козаки під проводом отамана [[Черпак Іван|Івана Черпака-Штурби]] дали бій більшовикам на річці Трубіж, неподалік Баришівки [[4 лютого]] [[1919]] року близько трьохсот українських козаків (за іншими даними — 170) на заклик Головного Отамана військ УНР Симона Петлюри, стали на захист своєї столиці й держави. | |
| | |
| Вони утримували упродовж двох діб наступ загарбницького війська московських окупантів, щоб виграти час для евакуації українського уряду з Києва до Житомира.
| |
| | |
| Вороньківська сотня під проводом отамана Івана Черпака виїхала на річку Трубіж, що неподалік села Коржі Баришівського району Полтавської губернії (нині – Київщина), близько п’ятдесяти кілометрів від столиці (залізнична лінія Київ — Харків).
| |
| | |
| На жаль, у той критичний час у розпорядженні української влади, як і за аналогічної ситуації попереднього, 1918 року, не виявилося регулярних збройних формувань для відбиття ворога. До них приєдналися козаки Бориспільської і Баришівської сотень Переяславського полку. Вони розібрали залізничну колію, замінували міст та зайняли оборонні позиції. Саме там мали їхати більшовицькі війська бронепоїздами на Київ. До козацького загону долучилося місцеве населення; вони разом гідно боролися з ворогом, але сили були нерівними…
| |
| | |
| Два дні тривав запеклий бій. Козаки мали на озброєнні лише чотири кулемети, зо дві сотні гвинтівок, шаблі й револьвери, обмаль набоїв. План був такий: зайняти оборону на правому березі річки, а на лівому, звідки мав з’явитися ворог, пошкодити колію, щоб перший більшовицький поїзд на повній швидкості зійшов з рейок і перегородив шлях наступним потягам. Таким чином вдалося б затримати на кілька днів наступ ворога на Київ.
| |
| | |
| Але повною мірою здійснити задумане не вдалося. Знайшовся зрадник, який видав план операції більшовикам. Тому їхній бронепоїзд зупинився перед пошкодженим відрізком колії, червоні заходилися лагодити колію і обстрілювати з гармат позиції українців. Козаки намагалися вогнем з кулеметів і гвинтівок перешкодити ворогам відновити рух поїздів. Проте перевага була на боці ворога. До більшовиків прибувало підкріплення, козаки потрапили у безвихідну ситуацію: не було від кого чекати допомоги...<ref>[https://ukrnationalism.com/history/3578-100-rokiv-tomu-kozaky-voronkivskoi-sotni-povtoryly-podvyh-heroiv-krut.html] Козаки Вороньківської сотні повторили подвиг Героїв Крут</ref>
| |
| | |
| Встановлено, що у бою полягло понад 70 повстанців з Воронькова і близько 30 з Березані, вони стояли на смерть, аби захистити рідну землю…
| |
| | |
| == Відроджена пам'ять==
| |
| | |
| | |
| Упродовж майже століття про цю героїчну подію часів Національно-визвольної революції згадувати було небезпечно, адже радянська пропаганда називала бандитами всіх українців, які боролися проти комуністичного режиму. Тому рідні повстанців боялися розповідати дітям та онукам правду про подвиг і героїчну боротьбу їхніх батьків і дідів, але вони свято берегли пам’ять про них.
| |
| | |
| Бій на річці Трубіж і постать отамана Черпака стали легендарними. Відомий поет, член Національної спілки письменників України [[Карпенко Микола Іванович|Микола Карпенко]], уродженець Воронькова, на підставі почутих у дитинстві розповідей на схилі свого життя написав поему «Отаман Іван Черпак». Багато цінних відомостей про бій на Трубежі зібрав у середині 1990-х років [[Свирид Андрій|Андрій Свирид]], житель села Іванків Бориспільського району.
| |
| | |
| Проаналізувавши всю наявну інформацію про ту подію, можемо констатувати: молоді українці козацького роду і духу ціною свого життя на два дні зупинили просування ворога до столиці України. Вони здійснили подвиг, що мав не тільки стратегічне, але й політичне та ідеологічне значення.
| |
| | |
| Політичний результат — не менш значущий: упродовж цього короткого часу Директорія Української Народної Республіки змогла евакуювати свої урядові установи зі столиці у глибинні місцевості контрольованої нею території держави. І нарешті — дуже вагома моральна складова результату героїчного вчинку: більшовики, всупереч сподіванням, не ввійшли тріумфально до Києва. Герої-козаки, вступивши в нерівний бій з добре озброєним ворогом, не тільки зруйнували його плани на швидке захоплення української столиці, але й, безперечно, стали в очах усіх майбутніх поколінь рятівниками честі й гідності нації.
| |
| | |
| Більшість з тих, хто повернувся з Трубежа додому, брали участь у [[Бориспільське повстання|антибільшовицькій боротьбі]] у складі різних повстанських загонів. Ті, хто дожив до початку 1930-х років, були репресовані більшовицькою владою.
| |
| | |
| [[Файл:417528931 1370741247659620 8670642274749445618 n.jpg|міні|]]
| |
| У лютому 2024 року, на 105-ті роковини, на місці бою було урочисто відкрито першу чергу меморіалу Героям Трубежа «Розірвані мости», проєкт якого розробив народний художник України, лауреат Шевченківської премії Анатолій Васильович Гайдамака (1939 — 2023). Це меморіальний тетрапод, доставлений раніше в Баришівку з-під Маріуполя, та флагштоком<ref name="">[https://armyinform.com.ua/2024/02/03/vidkryto-pershu-chergu-memorialu-geroyam-trubezha-vlada-ta-gromadskist-spilno-vshanuvaly-podvyg-ukrayinskyh-zahysnykiv/?fbclid=IwAR1cLxpjjOk6QLaQ1FYBeQRxkpEQ6lOw538qft0vL0mZ5qfQDI-me9AEOIA] Відкрито першу чергу Меморіалу Героям Трубежа: влада та громадськість спільно вшанували подвиг українських захисників</ref>.
| |
|
| |
|
| == Примітки == | | == Примітки == |
| {{Примітки}} | | {{Примітки}} |
|
| |
|
| |
|
| [[Категорія:Інституції]] | | [[Категорія:Інституції]] |