Відмінності між версіями «Ігнатенко Ніна Борисівна»
м (→Творчість) Мітка: Скасовано |
м |
||
| (Не показано 7 проміжних версій цього користувача) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Файл:Ігнатенко Ніна .jpg|міні|Ігатенко Ніна]] | [[Файл:Ігнатенко Ніна .jpg|міні|Ігатенко Ніна]] | ||
'''Ігнатенко Ніна Борисівна''' (народилася в селі [[Гусинці]] (нині затопленого водами Канівського водосховища) [[Бориспільський район|Бориспільського району]]) - педагог, поетеса, член Асоціації поетів-ронделістів України. | '''Ігнатенко Ніна Борисівна''' (народилася в селі [[Гусинці]] (нині затопленого водами Канівського водосховища) [[Бориспільський район|Бориспільського району]]) - педагог, поетеса, член Асоціації поетів-ронделістів України, члена Національної спілки письменників України. | ||
== Життєвий шлях == | == Життєвий шлях == | ||
| Рядок 14: | Рядок 14: | ||
Свій перший вірш про маму написала ще у 2 класі. Частіше писала прозові твори на конкурси, до шкільної газети, займалася у драматичному гуртку. Наступні спроби пера були лише під час навчання у Переслав-Хмельницькому педагогічному училищі, коли складала друзям вірші-посвяти. | Свій перший вірш про маму написала ще у 2 класі. Частіше писала прозові твори на конкурси, до шкільної газети, займалася у драматичному гуртку. Наступні спроби пера були лише під час навчання у Переслав-Хмельницькому педагогічному училищі, коли складала друзям вірші-посвяти. | ||
Чоловік, Івана Ігнатенка написав близько двадцяти пісень на слова своєї дружини. Разом з чоловіком створили хор «Джерела» (художній керівник [[Ігнатенко Іван |Іван Ігнатенко]]), де Ніна Борисівна є однією із солісток. | Чоловік, Івана Ігнатенка написав близько двадцяти пісень на слова своєї дружини. Разом з чоловіком створили хор «Джерела» (художній керівник [[Ігнатенко Іван |Іван Ігнатенко]]), де Ніна Борисівна є однією із солісток<ref name="">[https://www.youtube.com/watch?v=HEO1gb2K198]Відео виступу Ігнатенко Ніни Борисівни </ref>. | ||
Подружжя створило пісню про [[Головурів]], яка стала гімном села. А «Пісня про вихователів», написана у період роботи у дитсадку, була позивним районного клубу працівників дошкільних закладів «Надія». | Подружжя створило пісню про [[Головурів]], яка стала гімном села. А «Пісня про вихователів», написана у період роботи у дитсадку, була позивним районного клубу працівників дошкільних закладів «Надія». | ||
| Рядок 22: | Рядок 22: | ||
Регулярно писати Ніна Ігнатенко почала лише у зрілому віці. | Регулярно писати Ніна Ігнатенко почала лише у зрілому віці. | ||
У 2000 році, коли вже почала працювати у Головурівській школі бібліотекарем, з легкої руки завуча [[Литвин Володимир|Володимира Литвина]], взяла участь у районному літературному конкурсі імені Павла Чубинського… і стала переможцем. Відтоді упродовж багатьох років отримувала дипломи лауреата поетичного конкурсу, який організовує методист Бориспільського райвідділу освіти Тетяна Агаркова. | У 2000 році, коли вже почала працювати у Головурівській школі бібліотекарем, з легкої руки завуча [[Литвин Володимир Миколайович|Володимира Литвина]], взяла участь у районному літературному конкурсі імені Павла Чубинського… і стала переможцем. Відтоді упродовж багатьох років отримувала дипломи лауреата поетичного конкурсу, який організовує методист Бориспільського райвідділу освіти Тетяна Агаркова. | ||
Випустити збірку поезій запропонував директор Головурівської школи Андрій Хворостовський, який, аби заохотити Ніну Борисівну, роздрукував невеличку книжечку з 12 віршів під назвою «Моїй внучці». А вже потім одна за одною народжувалися нові видання із поетичними символічними назвами: «Барви життя» (2006), «Від цвіту до плоду» (2007), «Трава сонця» (2008), «Цвітуть на хатнищах бузки» (2009), «Рахую веснами життя» (2010), «Душі моєї повінь» (2012), «Бабине літо» (2015), «Незатоплена пам’ять» (2015), «Сто ронделів» (2016).<ref name="">[ | Випустити збірку поезій запропонував директор Головурівської школи Андрій Хворостовський, який, аби заохотити Ніну Борисівну, роздрукував невеличку книжечку з 12 віршів під назвою «Моїй внучці». А вже потім одна за одною народжувалися нові видання із поетичними символічними назвами: «Барви життя» (2006), «Від цвіту до плоду» (2007), «Трава сонця» (2008), «Цвітуть на хатнищах бузки» (2009), «Рахую веснами життя» (2010), «Душі моєї повінь» (2012), «Бабине літо» (2015), «Незатоплена пам’ять» (2015), «Сто ронделів» (2016).<ref name="">[http://boryspil.rayrada.org.ua/news/10-01-56-20-10-2016/]Сад зі ста ронделів Ніни Ігнатенко </ref> | ||
Збірка «Від цвіту до плоду», яку відомий поет з [[Вороньків|Воронькова]] [[Карпенко Микола|Микола Карпенко]] назвав «сімейним підрядом», видана у співавторстві з донькою Аллою Богуш; у ній вміщені пісні чоловіка Івана Ігнатенка, а оформлене видання малюнками внучки Віталіни. | Збірка «Від цвіту до плоду», яку відомий поет з [[Вороньків|Воронькова]] [[Карпенко Микола|Микола Карпенко]] назвав «сімейним підрядом», видана у співавторстві з донькою Аллою Богуш; у ній вміщені пісні чоловіка Івана Ігнатенка, а оформлене видання малюнками внучки Віталіни. | ||
| Рядок 31: | Рядок 31: | ||
Ніна Борисівна дуже любить вишивати. Десятки рушників, картин, сорочок виплекала вона для своїх рідних. «Вишивання, музика і поезія — це триптих моєї душі, — так поетично говорить вона про свої захоплення. — Все це дуже схоже: як хрестик до хрестика, так слово до слова… Як у вірші порівняння, художній засіб, то наче барви у ниточках, які я вишиваю. А музика мене супроводжує все життя.» | Ніна Борисівна дуже любить вишивати. Десятки рушників, картин, сорочок виплекала вона для своїх рідних. «Вишивання, музика і поезія — це триптих моєї душі, — так поетично говорить вона про свої захоплення. — Все це дуже схоже: як хрестик до хрестика, так слово до слова… Як у вірші порівняння, художній засіб, то наче барви у ниточках, які я вишиваю. А музика мене супроводжує все життя.» | ||
== Нагороди == | |||
У 2021 році стала членом Національної спілки письменників України<ref name="">[https://www.facebook.com/VoronkivskaTG/posts/308499394527935]Виконавчий комітет Вороньківської сільської ради </ref> | |||
== Примітки == | == Примітки == | ||
Поточна версія на 12:26, 27 грудня 2021
Ігнатенко Ніна Борисівна (народилася в селі Гусинці (нині затопленого водами Канівського водосховища) Бориспільського району) - педагог, поетеса, член Асоціації поетів-ронделістів України, члена Національної спілки письменників України.
Життєвий шлях[ред. | ред. код]
1968 року, коли затопили рідне село Гусинці, 13-річна Ніна переїхала з родиною до сусіднього Сошникова
Навчалася у Переслав-Хмельницькому педагогічному училищі
Вийшла заміж за музиканта Івана Ігнатенка, який написав близько двадцяти пісень на слова своєї дружини
Творчість[ред. | ред. код]
Свій перший вірш про маму написала ще у 2 класі. Частіше писала прозові твори на конкурси, до шкільної газети, займалася у драматичному гуртку. Наступні спроби пера були лише під час навчання у Переслав-Хмельницькому педагогічному училищі, коли складала друзям вірші-посвяти.
Чоловік, Івана Ігнатенка написав близько двадцяти пісень на слова своєї дружини. Разом з чоловіком створили хор «Джерела» (художній керівник Іван Ігнатенко), де Ніна Борисівна є однією із солісток[1].
Подружжя створило пісню про Головурів, яка стала гімном села. А «Пісня про вихователів», написана у період роботи у дитсадку, була позивним районного клубу працівників дошкільних закладів «Надія».
Декілька мелодій до творів Ігнатенко Ніни написав київський композитор Анатолій Стратілат.
Регулярно писати Ніна Ігнатенко почала лише у зрілому віці.
У 2000 році, коли вже почала працювати у Головурівській школі бібліотекарем, з легкої руки завуча Володимира Литвина, взяла участь у районному літературному конкурсі імені Павла Чубинського… і стала переможцем. Відтоді упродовж багатьох років отримувала дипломи лауреата поетичного конкурсу, який організовує методист Бориспільського райвідділу освіти Тетяна Агаркова.
Випустити збірку поезій запропонував директор Головурівської школи Андрій Хворостовський, який, аби заохотити Ніну Борисівну, роздрукував невеличку книжечку з 12 віршів під назвою «Моїй внучці». А вже потім одна за одною народжувалися нові видання із поетичними символічними назвами: «Барви життя» (2006), «Від цвіту до плоду» (2007), «Трава сонця» (2008), «Цвітуть на хатнищах бузки» (2009), «Рахую веснами життя» (2010), «Душі моєї повінь» (2012), «Бабине літо» (2015), «Незатоплена пам’ять» (2015), «Сто ронделів» (2016).[2]
Збірка «Від цвіту до плоду», яку відомий поет з Воронькова Микола Карпенко назвав «сімейним підрядом», видана у співавторстві з донькою Аллою Богуш; у ній вміщені пісні чоловіка Івана Ігнатенка, а оформлене видання малюнками внучки Віталіни.
Захоплення[ред. | ред. код]
Ніна Борисівна дуже любить вишивати. Десятки рушників, картин, сорочок виплекала вона для своїх рідних. «Вишивання, музика і поезія — це триптих моєї душі, — так поетично говорить вона про свої захоплення. — Все це дуже схоже: як хрестик до хрестика, так слово до слова… Як у вірші порівняння, художній засіб, то наче барви у ниточках, які я вишиваю. А музика мене супроводжує все життя.»
Нагороди[ред. | ред. код]
У 2021 році стала членом Національної спілки письменників України[3]
