Шевченко Тарас Григорович

Історія

З достовірних джерел, а також з народних переказів відомо, що Тарас Григорович неодноразово бував у Бориспільському районі (на той час це був Переяславський повіт Полтавської губернії). Мальовнича природа, зустрічі, спілкування з людьми відобразилися у його поетичних і художніх творах та листах

1843-1847 рр., проїжджаючи через Бориспіль, Тарас Шевченко зупинився у Тихона Кузьмовича Петруся. Це був заможний міщанин, людина передових на той час поглядів, мав зв'язок із народниками, за що відбував покарання у Сибіру. Про гостювання поета знали усі покоління Петрусів. Завдяки їм цей факт став відомий широкому загалові.

Перебуваючи у Борисполі, Шевченко приходив на Петрусеву леваду, що на розвилці, проти теперішнього магазину. Тут був невеличкий ставок, обсаджений вербами. Розмовляючи з селянами, Тарас Григорович міг звернути увагу на занедбану садибу, що була через шлях навпроти Петрусевої левади, і розпитати про неї бориспільців. І вони розповідали про життя бориспільського сотника, який зганьбив честь своєї рідної дочки. За це його прокляли місцеві жителі. Проходячи повз його садибу, вони завжди остерігались його. А якщо хто хотів підкреслити, якою дорогою йшов, то говорив "ішов через двір проклятого сотника". Вже сотника не було серед живих, і його оселя довго стояла заваленою пусткою. Біля двору росли високі, стрункі тополі.

Бориспіль у поезії Шевченка

Містечко Бориспіль згадується у поемі «Сотник» і повісті російською мовою «Близнецы».

Розповіді бориспільців вразили Тараса Шевченка і факти з життя бориспільського сотника лягли в основу поеми "Сотник", яку поет писав у 1849 р., перебуваючи на засланні. Вже першими рядками твору Шевченко вказує адресу, де відбувалась головна подія твору:

Од Борисполя недалеко, А буде так, як Борисполь, І досі ще стоїть любенько Рядок на вигоні тополь.

Сотник жив на околиці Борисполя, і "рядок на вигоні тополь" був примітним, він милував око перехожим і проїжджим. Наприкінці поеми Шевченко ніби ще раз хоче вказати те місце, де жив колись сотник, і створив таке поетичне обрамлення твору:

Умер сотник, і покої Згнили, повалились, Все пропало, погинуло. Тільки і осталось, Що тополі на вигоні - Стоять, мов дівчата.

Старожил с.Дударків Михайло Васильович Трикоз згадує, що Груздівка (нині Шевченка) левадами виходила на поле і вела з Борисполя в Гоголів. По ній їхав Т.Г.Шевченко і на дорозі зупинявся на одному з хуторів, де тепер с.Горобіївка. Біля корабельного дуба неподалік с.Займище зупинявся і бачив, як пан Вишневський знущався над кріпаками. Саме враження від побаченого спонукали його написати поезію "Сон" ("На панщині пшеницю жала"). Отже, ще один спогад пов'язував творчість великого Кобзаря з нашим краєм. А втім про те, що він добре був обізнаний з місцевістю Бориспільщини, говорять інші факти. У повісті "Близнецы” Т.Г.Шевченко згадує той момент, коли полк солдатів виступав у похід, то дівчата проводжали його "до містечка Борисполя, а остальные, и самые бескорыстные, проводжали даже до пределов киевских, т.е. до переправы на Днепре".

У цій повісті кілька разів згадується річка Альта і те місце, де "окаянний Святополк зарезал родного праведного брата своего Глеба". Правда, поет тут допустив помилку, згадуючи місце вбивства Гліба а не Бориса.

Т.Г.Шевченко добре знав Бориспіль і був близько знайомий з деякими бориспільцями. У першу чергу з сім'єю відомого учасника декабристського руху В Л.Лукашевича. У нього була дочка Єлизавета Василівна Лукашевич 1813 року народження, яка вийшла заміж за відставного підпоручика, князя Віктора Івановича Кейкуатова і жила з ним у своєму маєтку, містечку Макіївці Ніжинського повіту Чернігівської губернії, за 40 верст від Яготина. Овдовіла молодою, тридцятирічною. Вона часто гостювала в родині Рєпніних. Єлизавета Кейкуатова (Лукашевич) цікавилась життям Т.Г.Шевченка і не упускала моменту розповісти про нього новини, які привозила з Борисполя, де відвідувала свого батька.

Як відомо, Тарас Шевченко дуже любив подорожувати. І найбільше його приваблювали історичні місця України, які тісно пов’язані з добою козаччини. Ймовірно, поет часто зупинявся у Борисполі саме тому, що на Лівобережжі Дніпра безліч прадавніх курганів. Можливо, саме під враженнями від курганів, які сягають скіфських часів, Великий Кобзар і написав свій патріотичний вірш «Розрита могила» у1843 році.

Спогади про Шевченка

"Той, хто потім господарював на сотниковому хуторі, – пише жителька Борисполя А.С.Шульга, – перетворив його в дуже красиве і затишне місце. Збудував великий будинок, посадив сад-парк, що починався від шляху і тягнувся до левади. А вінчалось все це великим ставком з чистою прозорою водою. І тополі зберіг, оспівані Шевченком. У всій красі цей куточок природи зберігався до 1941 р. У 30-40 роки тут була Бориспільська неповна середня школа № 3, на подвір'ї якої росли п'ять-шість тополь. Перед ґанком будинку стояли такі дві великі деревини, що півкласом учнів треба було взятись за руки, щоб охопити їх стовбур. Тополя, що стояла на східній стороні двора, дожила до наших днів. Стояла вона на базарі, як свідок далекого минулого. Осінню 1987 року її зрубали і залишився на пам'ять тільки широкий пень.Стала невпізнаною ця колись живописна місцевість. Перекопана канавою, засипана сміттям, де на вільному місці зводяться тимчасові будівлі. А шкода. Лежить вона над трасою. І хотілось, щоб вона була впорядкована і прикрашала обличчя нашого міста".

Легенди про Шевченка

Ще за життя поета і після його смерті про нього ходили численні легенди і перекази. Існують вони й у Бориспільському краї.

У селі Старе росте 650-літній дуб, який був свідком багатьох історичних подій. Мешканці Старого розповідають, що під тим дубом-велетнем спочивав Тарас Григорович, подорожуючи Бориспільщиною. Мальовничі місця, прекрасні краєвиди, що відкриваються з пагорба, спонукали поета творити.

Одну з них і повідомляла Ліза Кейкуатова родині Рєпніних. Про що саме, розгадати не вдалося...

Проте і сам Т.Г.Шевченко, перебуваючи в Яготині восени 1843 року, близько познайомився з Лізою Кейкуатовою (Лукашевич), дізнався про її тяжке горе – ранню смерть чоловіка. Це стало приводом для поета в 1874 році познайомитись із братом її покійного чоловіка Віктора Івановича – князем Миколою Івановичем Кейкуатовим у с. Бігачі Чернігівського повіту і намалювати там портрет його дружини Софії Йосипівни.

Шевченко і декабристи

Родини Рєпніних і Лукашевичів цікавили поета своєю діяльністю і прихильністю до руху декабристів. "Від М.Г.Репніна, В.М.РЄПНІНОЇ, Є.В.Кейкуатової та її родичів, він, очевидно, дізнався і про участь В.Л.Лукашевича в "Союзі благоденства" та зв'язки з Південним товариством, зустрічі його з С.Г.Волконським, М.М.Новиковим – республіканцем і членом "Союзу благоденства".

Дім Рєпніних у Яготині став для поета своєрідним центром зустрічей передових людей, де Шевченко міг дізнатися більше про Бориспіль і бориспільців, які перебували в колі його знайомих, тут близько розпізнав В.Л.Лукашевича як людину дуже діяльну, минуле життя якої пройшло немарно.

"Можна назвати ще одного переяславця, – пише П.Жур, – з яким зустрівся у 1859 році Шевченко. Це був Вергеєв. У дев'яності роки він жив у Воронькові Переяславського повіту, і зберігав подарований йому Шевченком фотопортрет. Очевидно, це портрет роботи фотографа І.В.Гудовського, і подарував його поет Вергеєву в Переяславі, вже повертаючись у Петербург у серпні 1859 року".

Вергеєв – це вуличне прізвище вороньківського жителя Карпенка, який служив у переяславського священика наймитом. Маючи велику прихильність до народного поета і його творчості, він познайомився з ним. Тоді Т.Г.Шевченко в знак глибокої приязні і поваги до бідняка подарував йому свою фотографію. Це було не пізніше 16 серпня 1859 року.

Шевченко хотів оселитися на Бориспільщині

З документальних джерел відомо, що Тарас Шевченко бував у селі Сулимівка, де й до сьогодні збереглася Покровська церква (1622–26), побудована гетьманом Війська Запорозького Іваном Сулимою.

З листів відомо, що Шевченко хотів побудувати свою хату у селі Рудяків (тоді — Рудяки), яке нині затоплене водами Канівського водосховища. Він мав намір купити земельну ділянку у поміщика Д. А. Трощинського.

Переговори з цього приводу вів троюрідний брат Тараса Варфоломій Шевченко, який писав йому до Петербурга: «У Трощинського єсть село по лівому берегу Дніпра; називається Рудяки; коло села є ліс, луг; озера кругом лісом пообростали. Я сам ще не бачив, але мені розказував… Григорович… що там такі місця гарні, що, каже, трудно вже їх знайти і понад цілим Дніпром.» На це Тарас Шевченко згодом відписав: «Якщо тобі подобаються оті Рудяки, то возьми в посесію 20 десятин на 25 літ, гарненько поторговавшись з Трощинським та захожуй будоваться.» (15 травня 1860 р.). Проте купівля не відбулася з причини відмови власника.

Шляхами Шевченка

Життя і творчість Тараса Григоровича надихала творити талановитих мешканців Бориспільщини. З його іменем пов’язують автора слів Державного Гімну України Павла Чубинського, який 1871 року у Києві видав збірку своїх віршів «Сопілка Павлуся», де він наслідував Шевченка. А за відвідування Чубинським з групою молоді могили Кобзаря та складання «возмутительных песен и прокламаций» влада вислала його до Архангельської губернії.

Заслужений майстер народної творчості Петро Верна із села Гора з дитинства любив твори поета і багато з них знав напам’ять. Різьбяр вирізав із дерева понад 30 скульптурних портретів Шевченка та композицій на сюжети його творів: «Кобзар-бандурист», «Мені тринадцятий минало», «Катерина», «Перебендя», «Сон». Погруддя Тараса Григоровича, вирізані народним майстром з дерева у 1921–24 рр., були встановлені в Броварах як пам’ятники поету.

Українська актриса, режисер Катерина Бранка–Кривуцька (1906 р. н. – рік смерті невідомий) з Воронькова прославляла ім’я Шевченка у світі. 1939 року вона блискуче зіграла роль Галі у виставі «Назар Стодоля» у Харківському театрі «Березіль». 1966 р. у Детройті при Школі українознавства організовувала вечори, на яких читала вірші поета англійською мовою у власному перекладі. 1982 року у США великим накладом вийшла платівка із записами декламування Бранкою-Кривуцькою поезій Шевченка, зокрема — забороненого в СРСР твору «Великий льох». У США, Канаді і Німеччині пройшли поставлені нею інсценізації творів Кобзаря «Причинна», «Кавказ», «І небо невмите» тощо.

Письменник, літературознавець, перекладач, доктор філологічних наук, професор Олекса Єлисейович Засенко (1907 – 1993) з Любарець досліджував творчі зв’язки Шевченка з Марко Вовчок і Марком Черемшиною. А за укладання 50-томного видання творів Івана Франка 1988 року Олекса Засенко був удостоєний Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Вчений писав: «Т. Шевченко й І. Франко вивели свій народ на передову лінію загальнолюдського поступу, внесли від його імені в скарбницю світової культури такі духовні цінності, без яких сьогодні людство було б помітно убогішим.»

У травні 1991 р. відбувся похід-реквієм, присвячений 130-річчю перенесення праху поета Тараса Шевченка на батьківщину. Цей похід розпочався в Ленінграді і пройшов шляхами Росії і України. Із Києва водним шляхом – Дніпром повз села Гнідин, Вишеньки, Проців, Кийлів. Похід завершився у Каневі, на могилі великого Кобзаря. Саме у ті дні педагоги Щасливської середньої школи відвідали рідні місця Т.Г.Шевченка. Вони були у Кирилівці, поклонилися святим місцям, пов'язаним із Кобзарем. А вчитель В.П.Тименко привіз на Бориспільщину три молоденькі дубки, взяті з-під багатовікового дуба-велетня, який пам'ятає Шевченка і якого часто згадує поет у своїх творах. Хотіли посадити його на тому місці, де буде встановлено пам'ятний знак народному поетові. Та оскільки те місце ще не було підготовлене, а це на Розвилці, де була Петрусева левада, то посадили дубки на невеличкому майдані проти установи держстраху, міськво, податкової інспекції і редакції газети "Трудова слава".

Джерело

А.Зиль. "Історія Бориспільщини", Бориспіль - 2002