Відмінності між версіями «Чубинський Володимир Дмитрович»
м (→Життєвий шлях) |
м (→Життєвий шлях) Мітка: Ручний відкіт |
||
| (Не показані 2 проміжні версії цього користувача) | |||
| Рядок 25: | Рядок 25: | ||
Володимир Чубинський написав «Марш» (слова і мелодію) студент КПІ: | Володимир Чубинський написав «Марш» (слова і мелодію) студент КПІ: | ||
Кто там студенческий марш | |||
запевает? | |||
Чья там колонна идёт впереди? | |||
Это друзья молодые шагают. | |||
Это идет КПИ! | |||
Мы идем, над нами небо голубое. | |||
Мы поём, для нас открыты все пути. | |||
Мы всегда горды тобою, | |||
Орденоносный КПИ! | |||
== Примітки == | == Примітки == | ||
Поточна версія на 18:47, 30 серпня 2021
Чубинський Володимир Дмитрович (1 грудня 1930 року в Гостомелі - 20 травня 1987 року, Бориспіль) - політехнік, поет, педагог, автор "Марші КПІ"
Життєвий шлях[ред. | ред. код]
Володимир Чубинський — правнук етнографа, авторова національного гімну Павла Чубинського. Батьки – вчителі, які через утиски у 1930-ті рр. мусили часто переїздити. 10-й клас закінчив у Кривому Розі. Батько загинув ще на початку війни.
Через переслідування мати з сином 1934 року виїхала до Ташкента і повернулася в Україну (у м. Кривий Ріг) 1944-го. Після закінчення школи Володимир Чубинський у 1948 році став студентом інженерно-педагогічного факультету КПІ та учасником інститутської хорової капели.[1]
У 1953 році, після закінчення Політехнічного інституту працював на Київському верстатному заводі, де винайшов фрезу 30 см в діаметрі, якою вирізали отвори в броні. Але був фанатом-романтиком і одного разу сказав, що пісні — це його душа. За це його вигнали з наукового підприємства. А на тій фрезі захистив дисертацію якийсь Іванов з Петербурга.
З 1960 р. викладав нарисну геометрію в Житомирському філіалі Київського політехнічного інституту. В 1965 р. він мусив звільнитися. Причиною цього став конфлікт з окремими викладачами кафедри нарисної геометрії, також райкому партії не сподобалося те, що Чубинський посмів порушувати питання про надання нарешті обіцяних квартир працівникам філіалу. Тому Чубинський, щоб не втягнути в конфлікт увесь колектив, подав заяву "за власним бажанням". 168 студентів відкрито виступили на його захист. Педагог добивався справедливості в міністерстві вищої освіти, протестуючи, залишив на столі міністра свій диплом. Та це не допомогло. Далі він перебивався випадковими заробітками.
Не боявся критично висловлюватися на адресу тодішньої партійної системи, за що й потрапив на цілих 25 років до психіатричної лікарні. Став жертвої каральної психіатрії. У 1971 році порушено кримінальну справу за ст. 214 УК УРСР («дармоїдство»), засуджено у грудні 1983 р. Був реабідітований 22 листопада 1990 року.[2].
Володимир Чубинський часто приїжджав до Борисполя, особливо в останні роки життя. Похований він на Рогозівському цвинтарі
Про Чубинського стало відомо у 1995 році, після публікації у Польщі, Сербії та Росії статті «Душа, убитая неволей» журналіста та політв’язеня Віктора Баранов. У 1996 році літературне об’єднання «Радосинь» (Київ) видало книжку «Вічний бій» (упорядник – інженер і письменник Сергій Цушко). У цій книзі опубліковано вірші та щоденники Чубинського та спогади про нього людей, які його знали, шанували, пам’ятають і нині, серед них народний артист СРСР і України Анатолій Мокренко.
Творчість[ред. | ред. код]
В автобіографії Володимир Чубинський писав: «Світлою сторінкою не лише в студентські роки, а й в усьому житті стали пісня, музика, участь у самодіяльності. На першому курсі КПІ я став учасником хорової капели й залишився відданим членом цього колективу на все життя. Скільки неповторно прекрасних миттєвостей випало мені, я вдячний долі за ту можливість творити, яку вона мені подарувала...»
Володимир Чубинський написав «Марш» (слова і мелодію) студент КПІ:
Кто там студенческий марш запевает? Чья там колонна идёт впереди? Это друзья молодые шагают. Это идет КПИ! Мы идем, над нами небо голубое. Мы поём, для нас открыты все пути. Мы всегда горды тобою, Орденоносный КПИ!
