Відмінності між версіями «Коливанова-Попеску Світлана Іванівна»
м |
м |
||
| (Не показано одну проміжну версію цього користувача) | |||
| Рядок 21: | Рядок 21: | ||
З 1987 року— викладач хореографіченого овідділу в Харківському музичному училищі, а згодом в Харковському училищі культури. | З 1987 року— викладач хореографіченого овідділу в Харківському музичному училищі, а згодом в Харковському училищі культури. | ||
За довге творче життя - 40 років на сцені - Світлана Коливанова-Попеску виконала в різних спектаклях більше 50 партій<ref>[[Вікіпедія]]https://ru.wikipedia.org/wiki/Колыванова,_Светлана_Ивановна?fbclid=IwAR1_KLsCWL3wuVvly8BoSIIdy8PXi3htgkBNI-zsokfad282TwiN6evgs90</ref>. | За довге творче життя - 40 років на сцені - Світлана Коливанова-Попеску виконала в різних спектаклях більше 50 партій<ref>[[Вікіпедія]] https://ru.wikipedia.org/wiki/Колыванова,_Светлана_Ивановна?fbclid=IwAR1_KLsCWL3wuVvly8BoSIIdy8PXi3htgkBNI-zsokfad282TwiN6evgs90</ref>. | ||
== Нагороди == | == Нагороди == | ||
| Рядок 47: | Рядок 47: | ||
== Примітки == | == Примітки == | ||
{{Примітки}} | {{Примітки}} | ||
[[Категорія:Люди К]] | |||
[[Категорія:Відомі земляки]] | |||
Поточна версія на 22:47, 30 серпня 2021
Колива́нова-Попеску Світлана Іванівна (народилася 26 вересня 1940, с. Жан-Уварово, Воронезькій області) — радянська та українська балерина, педагог, балетмейстер, народна артистка Української РСР, художній керівник балету ХАТОБу.
Життєпис[ред. | ред. код]
Світлана Колива́нова народилася в простій робітничій сім'ї. Батько - водій, мама працювала на складі. Коли батько повернувся з фронту, його направили працювати в м. Самбір, а потім до Борисполя.
У початковій школі військового містечка, де вчилася Світлана, був балетний гурток для дітей льотчиків і штурманів. Його вів сержант Микола Саєнко. На концерті він побачив, як дівчинка брала участь у «будівництві» модною в той час акробатичної «піраміди». Він познайомився з батьками, побачив, як бідно живе сім'я, і запросив дитину вчитися в гурток безкоштовно.
«Хрещений батько» Світлани в мистецтві побачив, що у неї є покликання до балету і порадив віддати дівчинку в Київське державне хореографічне училище. У 1951 р. вона стала його ученицею
В 1959 році, після закінчення Київського хореографічного училища, почала працювати в Київському академічному театрі опери та балету імені Шевченка.
В училищі Світлана познайомилася з майбутнім чоловіком і майбутнім народним артистом України - Теодором Попеску. Після закінчення навчання, він працював в Києві, а потім поїхав до Ташкента.
У 1960—63 роках— солістка балету Узбекського оперного театру (Ташкент).
У 1963 р. на запрошення балетмейстера Михайла Сатуновского молода сім'я переїхала до Харкова, в академічний театр опери і балету. На всі пропозиції працювати в інших столичних театрах перспективний дует відповідав "ні" і завжди повертався до свого рідного Харкова[1].
З 1987 року— викладач хореографіченого овідділу в Харківському музичному училищі, а згодом в Харковському училищі культури.
За довге творче життя - 40 років на сцені - Світлана Коливанова-Попеску виконала в різних спектаклях більше 50 партій[2].
Нагороди[ред. | ред. код]
- Лауреат міжнародного конкурсу артистів балету у Варні (Болгарія)
- Народна артистка УРСР (1968)
- Орден Трудового Червоного прапора
- Орден «За заслуги» III степеня (1997)
- Кавалер ордену «Княгині Ольги» (2005,2017,2020).
- Вiдзнаки Президента за особливi досягнення у розвитку культури в Українi.
- Переможець премії «Людина року-2005»
- Лауреат конкурсу «Народне визнання» (2006)
- Почесна громадянка м. Харкова з 2002р.
Родина[ред. | ред. код]
Чоловік — Теодор Констянтинович Попеску (1935—2008) - соліст балету Харківського театру опери та балета, народний артист України. Вони розписалися 7 квітня 1960 року на Благовіщення, в Києві
Сестра — Ірина Іванівна Коливанова - балерина, балету Харківського театру опери та балета.
Захоплення[ред. | ред. код]
Хобі - тварини: «коли я вчилася, вічно якусь собачку або кота привозила додому». Зараз у них живе 10-річний карликовий шнауцер Джуля. «Я ніколи не можу пройти повз собачки, чи не зупинившись, - каже Світлана Іванівна - Мені завжди радують душу ці тварини».
