Відмінності між версіями «Сулима Іван Михайлович»
м (→Морські походи) |
м (Perohanych перейменував сторінку з Сули́ма Іва́н Миха́йлович на Сулима Іван Михайлович) |
||
| (Не показані 14 проміжних версій 2 користувачів) | |||
| Рядок 6: | Рядок 6: | ||
Народився в селі Рогощах (нині Чернігівського району Чернігівської області). Його син Федір був полковником Переяславським, а син останнього Іван — генеральним хорунжим. Рід Сулими занесено в родову книгу Полтавської губернії. Історик Олександр Лазаревський стверджував, що рід простежується від Київської Русі. | Народився в селі Рогощах (нині Чернігівського району Чернігівської області). Його син Федір був полковником Переяславським, а син останнього Іван — генеральним хорунжим. Рід Сулими занесено в родову книгу Полтавської губернії. Історик Олександр Лазаревський стверджував, що рід простежується від Київської Русі. | ||
[[Файл:Маєток Сулими .jpg|міні|Маєток гетьмана в Сулимивці]] | |||
Іван Сулима походив із дрібної шляхти. Маючи непогану освіту, він вступив на службу до гетьмана Станіслава Жолкевського, а згодом отримав підвищення по службі. Перша згадка про його службу у Жолкевського датується 1614 роком. | Іван Сулима походив із дрібної шляхти. Маючи непогану освіту, він вступив на службу до гетьмана Станіслава Жолкевського, а згодом отримав підвищення по службі. Перша згадка про його службу у Жолкевського датується 1614 роком. | ||
У «Актах Бориспольского мейского уряда» він згадується як виконавець адміністративної влади: «сидел на службе в маєтностях помошником урядника Бориспольских и Баришевских земель». Очевидно, гетьман Жолкевський цінував Сулиму, бо у 1620 році подарував тому значний наділ землі «за заслуги навічно, щоб він там господарював і збирав осілих людей до свого підданства». У перечневій книзі актів на земельні володіння Сулим записано, що поселення [[Сулимівка]] і [[Лебедин]] «уступлены» Івану Сулимі від Станіслава Жолкевського з зобов'язанням заплатити 600 золотих, якщо діти чи дружина гетьмана надумали б відібрати у нього маєтність. | У «Актах Бориспольского мейского уряда» він згадується як виконавець адміністративної влади: «сидел на службе в маєтностях помошником урядника Бориспольских и Баришевских земель». Очевидно, гетьман Жолкевський цінував Сулиму, бо у 1620 році подарував тому значний наділ землі «за заслуги навічно, щоб він там господарював і збирав осілих людей до свого підданства». У перечневій книзі актів на земельні володіння Сулим записано, що поселення [[Сулимівка]] і [[Лебедин]] «уступлены» Івану Сулимі від Станіслава Жолкевського з зобов'язанням заплатити 600 золотих, якщо діти чи дружина гетьмана надумали б відібрати у нього маєтність. | ||
[[Файл:Памятник Сулимі.jpg|міні|Пам'ятник у Сулимівці]] | |||
Отримана ділянка землі на той час була непрохідними болотами та лісами. Перші поселенці будувалися на нечисленних пагорбах і перелісках. Засновані Іваном Судимою села Лебедин і Кучаків, очевидно, отримали назви від першопоселенців Лебедя і Кучака. Природні умови робили села малодоступними та ізольованими від зовнішнього світу, довгий час залишалися малолюдними. Наприклад, Лебедин був удвічі більший за Кучаків, а Сулиминці мали 14 дворів.<ref name=""> [https://i-visti.com/news/8722-tayemna-storya-getmana-vana-sulimi.html [Таємна історія гетьмана Івана Сулими]</ref> | |||
У маєтку Сулими був парк. Перед старим будинком – рештки фонтана. Садиба дивом вціліла та пережила революційні часи. В той час, коли масово знищувалися панські маєтки, деякі мешканці Сулимівки встали зі зброю на чергування біля палацу – захищати його. За радянські часи панський будинок було розібрано, як повідомляють різні джерела. Лишився від нього лише фундамент. Яку роль відігравав будинок на фотографії - невідомо | |||
У 2020 році у Сулимівці відкрили пам'ятник гетьману Івану Сулимі. Скульптура виготовлена за ініціативи місцевих мешканців, які оголосили збір коштів.<ref> [https://i-visti.com/news/9418-v-sulimvc-vdkrili-pamyatnik-getmanu-vanu-sulim-vdeo.html[В Сулимівці відкрили пам'ятник гетьману Івану Сулимі]</ref> | |||
== Морські походи == | == Морські походи == | ||
| Рядок 24: | Рядок 26: | ||
Чутка про надзвичайну подію дійшла і до Папи Римського Павла V Боргезе, який побажав особисто подивитися на відважного командира незвичайної галери, що Божою ласкою вирвалася з бусурманської неволі. За визначні походи в Крим і Османську імперію проти татар і османів, одержав від папи Павла V золоту медаль з папським портретом. Окрім Сулими, ніхто з полководців Речі Посполитої не удостоювався найвищої в Європі папської золотої медалі, навіть коронний гетьман. | Чутка про надзвичайну подію дійшла і до Папи Римського Павла V Боргезе, який побажав особисто подивитися на відважного командира незвичайної галери, що Божою ласкою вирвалася з бусурманської неволі. За визначні походи в Крим і Османську імперію проти татар і османів, одержав від папи Павла V золоту медаль з папським портретом. Окрім Сулими, ніхто з полководців Речі Посполитої не удостоювався найвищої в Європі папської золотої медалі, навіть коронний гетьман. | ||
== Гетьманство == | |||
Перша згадка про гетьманство Івана Сулими відноситься до 1628 року. У цей час запорожці, щедро підкуплені, були задіяні у міжусобних розбірках кримських ханів Джанібека і Мухаммеда. Розбірки закінчилися у травні смертю козацького гетьмана Михайла Дорошенка. У такий тривожний час і був обраний у гетьмани Сулима. Так, у своєму листі до Христофора Радзивіла від 29 грудня 1628 року він називається гетьманом та просить клопотати перед королем у справі козаків з Шагін-Гіреєм. | Перша згадка про гетьманство Івана Сулими відноситься до 1628 року. У цей час запорожці, щедро підкуплені, були задіяні у міжусобних розбірках кримських ханів Джанібека і Мухаммеда. Розбірки закінчилися у травні смертю козацького гетьмана Михайла Дорошенка. У такий тривожний час і був обраний у гетьмани Сулима. Так, у своєму листі до Христофора Радзивіла від 29 грудня 1628 року він називається гетьманом та просить клопотати перед королем у справі козаків з Шагін-Гіреєм. | ||
== Повернення на Бориспільщину == | |||
Через рік Сулима залишив політичну діяльність та в 1629 році повернувся на службу до «воєводини руської» — дочки Станіслава Жолкевського Софії Данилович, отримавши посаду помічника урядника Бориспільських та Баришівських маєтків Яроша Глоговського. | |||
Дослідники зазначають, що того ж року він за наказом Глоговського брав участь у збройному нападі та розоренні села Тростянець, яке перебувало у власності київського Пустинно-Микільського монастиря. Записи урядових книг житомирського замку свідчать, що настоятель та економ монастиря «жалісно та обтяжливо оповідали і протестували проти вельможної її милості Софії Жолкевської» та розповідали, що бориспільський і баришівський урядник Ярош Кльоковський (Глоговський), зібравши з жителів волості чимале військо, майже тисячу, «піших і кінних з стрільбою огнистою великою і малою і з іншим розмаїтим оружжям до війни належним, з возами під тисячу числом, з усією великою купою людей, сам особисто як управитель та з помічниками своїми, що перебували там в тих волостях на службі перебуваючими, зокрема Бартоломеєм Трембіцьким, Іваном Сулимою, Ілляшом Михайловичом, Корманським та іншими, на світанку 27 квітня 1629 року напали на село Тростянець за дві милі від Борисполя і за три милі від Дніпра». Нападники схопили місцевих жителів Якова, Семена, Грицька Гладкого, Семена Івановича, Павла Наумовича, Івана | Дослідники зазначають, що того ж року він за наказом Глоговського брав участь у збройному нападі та розоренні села Тростянець, яке перебувало у власності київського Пустинно-Микільського монастиря. Записи урядових книг житомирського замку свідчать, що настоятель та економ монастиря «жалісно та обтяжливо оповідали і протестували проти вельможної її милості Софії Жолкевської» та розповідали, що бориспільський і баришівський урядник Ярош Кльоковський (Глоговський), зібравши з жителів волості чимале військо, майже тисячу, «піших і кінних з стрільбою огнистою великою і малою і з іншим розмаїтим оружжям до війни належним, з возами під тисячу числом, з усією великою купою людей, сам особисто як управитель та з помічниками своїми, що перебували там в тих волостях на службі перебуваючими, зокрема Бартоломеєм Трембіцьким, Іваном Сулимою, Ілляшом Михайловичом, Корманським та іншими, на світанку 27 квітня 1629 року напали на село Тростянець за дві милі від Борисполя і за три милі від Дніпра». Нападники схопили місцевих жителів Якова, Семена, Грицька Гладкого, Семена Івановича, Павла Наумовича, Івана | ||
[[Файл:Церква Сулими.jpg|міні|Церква збудована гетьманом]] | |||
Вороновича, Якова Мисковича та інших разом з місцевим управителем, «мордували», а потім разом з сім'ями та іншим добром, яке не «розграбили», пішо й кінно повели на Бориспіль. Саме село нападники веліли зруйнувати, а те, що не змогли забрати, підпалити. | |||
Про матеріали судового процесу за цією подією згадував Михайло Грушевський. На противагу йому, багато дослідників воліють не ототожнювати зазначені події з ім'ям гетьмана. | Про матеріали судового процесу за цією подією згадував Михайло Грушевський. На противагу йому, багато дослідників воліють не ототожнювати зазначені події з ім'ям гетьмана. | ||
У 1629 | У 1622-1629 рр. на перехресті шляхів у Сулимівці будує православний храм Покрови Богородиці з давнім склепом під ним<ref> [https://landmarks.in.ua/oblast/kyivska/sulymivka-boryspilska.html[Церква Покрова Пресвятої Богородиці]</ref> | ||
== Легендарний похід на Азов == | |||
У 1632 році гетьман Сулима провів свій знаменитий похід в Азовське море, де взяв штурмом османську фортецю Азов у гирлі Дону. Нікому з українських флотоводців до нього не вдавалося взяти Азова. Спроба пробитися до Азова гетьмана Семена Скалозуба закінчилася поразкою і його загибеллю. Іван Сулима подолав усі перешкоди і провів успішну атаку цієї далекої від Січі османської фортеці. Українські козаки знищили порт і всі портові споруди, а османський гарнізон загнали до фортеці. Сулима добре знав, що місто Азов для Османської імперії було головним портом, який забезпечував османську столицю в першу чергу продовольством. Бойовий рейд козацького флоту в Азовське море і штурм Азова надзвичайно вразили правителів Стамбула, Варшави та Москви. Всім стало зрозуміло, що Січ висунула нового неординарного полководця, який не поступиться інтересами свого народу. | У 1632 році гетьман Сулима провів свій знаменитий похід в Азовське море, де взяв штурмом османську фортецю Азов у гирлі Дону. Нікому з українських флотоводців до нього не вдавалося взяти Азова. Спроба пробитися до Азова гетьмана Семена Скалозуба закінчилася поразкою і його загибеллю. Іван Сулима подолав усі перешкоди і провів успішну атаку цієї далекої від Січі османської фортеці. Українські козаки знищили порт і всі портові споруди, а османський гарнізон загнали до фортеці. Сулима добре знав, що місто Азов для Османської імперії було головним портом, який забезпечував османську столицю в першу чергу продовольством. Бойовий рейд козацького флоту в Азовське море і штурм Азова надзвичайно вразили правителів Стамбула, Варшави та Москви. Всім стало зрозуміло, що Січ висунула нового неординарного полководця, який не поступиться інтересами свого народу. | ||
| Рядок 42: | Рядок 49: | ||
Розлючений падінням Азова султан, допускаючи, що Сулима на зворотному шляху ще добре пошарпає Крим, послав в Очаків могутню ескадру із 20 важких галер. Але це козацького флотоводця не спинило. Нічною атакою Сулима прорвав виставлену османами оборону, потопивши п'ять галер, з десяток вивів з ладу. Причому в ході цього бою козаки втратили лише три чайки з трофеями. | Розлючений падінням Азова султан, допускаючи, що Сулима на зворотному шляху ще добре пошарпає Крим, послав в Очаків могутню ескадру із 20 важких галер. Але це козацького флотоводця не спинило. Нічною атакою Сулима прорвав виставлену османами оборону, потопивши п'ять галер, з десяток вивів з ладу. Причому в ході цього бою козаки втратили лише три чайки з трофеями. | ||
Уночі з 11 на 12 серпня 1635 року, повертаючись з походу проти Османської імперії на чолі козацького (нереєстрового) війська, зруйнував щойно збудовану польську фортецю Кодак на Дніпрі й винищив її німецьку (найману) залогу з комендантом фортеці, полковником французом Жаном Маріоном. Далі повстанці піднялися вище по Дніпру до Кременчука і Крилова, звідки Сулима розіслав універсали до українського населення, закликаючи його до боротьби проти польсько-шляхетського гніту. Королівські комісари Адам Кисіль і Лукаш Жолкевський організували похід реєстрових козаків проти повстанців. Оборона останніх проти переважаючих сил противника на одному з дніпровських островів тривала кілька місяців. | Уночі з 11 на 12 серпня 1635 року, повертаючись з походу проти Османської імперії на чолі козацького (нереєстрового) війська, зруйнував щойно збудовану польську фортецю Кодак на Дніпрі й винищив її німецьку (найману) залогу з комендантом фортеці, полковником французом Жаном Маріоном. Далі повстанці піднялися вище по Дніпру до Кременчука і Крилова, звідки Сулима розіслав універсали до українського населення, закликаючи його до боротьби проти польсько-шляхетського гніту. Королівські комісари Адам Кисіль і Лукаш Жолкевський організували похід реєстрових козаків проти повстанців. Оборона останніх проти переважаючих сил противника на одному з дніпровських островів тривала кілька місяців.<ref> [https://uk.wikipedia.org/wiki/Іван_Сулима#cite_note-Щ41-1[Сулима Іван] Вікіпедія</ref> | ||
== Страта == | == Страта == | ||
| Рядок 57: | Рядок 64: | ||
[[Категорія:Кучаків]] | [[Категорія:Кучаків]] | ||
[[Категорія:Лебедин]] | [[Категорія:Лебедин]] | ||
[[Категорія:Сулимівка]] | [[Категорія:Сулимівка (Бориспільська громада)]] | ||
[[Категорія:Люди С]] | [[Категорія:Люди С]] | ||
[[Категорія:Історія]] | [[Категорія:Історія]] | ||
[[Категорія:Пам'ятки]] | |||
[[Категорія:Пам'ятники]] | |||
Поточна версія на 03:32, 2 вересня 2021
Сули́ма Іван Миха́йлович (? — 12 грудня 1635) - гетьман нереєстрових запорозьких козаків (1628–1629, 1630–1635), дрібний шляхтич.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в селі Рогощах (нині Чернігівського району Чернігівської області). Його син Федір був полковником Переяславським, а син останнього Іван — генеральним хорунжим. Рід Сулими занесено в родову книгу Полтавської губернії. Історик Олександр Лазаревський стверджував, що рід простежується від Київської Русі.
Іван Сулима походив із дрібної шляхти. Маючи непогану освіту, він вступив на службу до гетьмана Станіслава Жолкевського, а згодом отримав підвищення по службі. Перша згадка про його службу у Жолкевського датується 1614 роком.
У «Актах Бориспольского мейского уряда» він згадується як виконавець адміністративної влади: «сидел на службе в маєтностях помошником урядника Бориспольских и Баришевских земель». Очевидно, гетьман Жолкевський цінував Сулиму, бо у 1620 році подарував тому значний наділ землі «за заслуги навічно, щоб він там господарював і збирав осілих людей до свого підданства». У перечневій книзі актів на земельні володіння Сулим записано, що поселення Сулимівка і Лебедин «уступлены» Івану Сулимі від Станіслава Жолкевського з зобов'язанням заплатити 600 золотих, якщо діти чи дружина гетьмана надумали б відібрати у нього маєтність.
Отримана ділянка землі на той час була непрохідними болотами та лісами. Перші поселенці будувалися на нечисленних пагорбах і перелісках. Засновані Іваном Судимою села Лебедин і Кучаків, очевидно, отримали назви від першопоселенців Лебедя і Кучака. Природні умови робили села малодоступними та ізольованими від зовнішнього світу, довгий час залишалися малолюдними. Наприклад, Лебедин був удвічі більший за Кучаків, а Сулиминці мали 14 дворів.[1]
У маєтку Сулими був парк. Перед старим будинком – рештки фонтана. Садиба дивом вціліла та пережила революційні часи. В той час, коли масово знищувалися панські маєтки, деякі мешканці Сулимівки встали зі зброю на чергування біля палацу – захищати його. За радянські часи панський будинок було розібрано, як повідомляють різні джерела. Лишився від нього лише фундамент. Яку роль відігравав будинок на фотографії - невідомо
У 2020 році у Сулимівці відкрили пам'ятник гетьману Івану Сулимі. Скульптура виготовлена за ініціативи місцевих мешканців, які оголосили збір коштів.[2]
Морські походи[ред. | ред. код]
Можливо, через конфлікт з магнатами подався на Запорожжя. У свої перші морські походи Іван Сулима ходив з Самійлом Кішкою ще достатньо молодим козаком, проходив у нього морську школу. Досить швидко талановитий козак вибився в чільні старшини, став на один рівень мало не з Петром Сагайдачним. Як би склалася козацька доля Сулими далі, можна лише гадати, бо в одному з походів у бою з османською ескадрою, десь близько 1605 року, у чайку Сулими вцілили османські гармати. Звичайно, молодий і здоровий козак, опинившись з побратимами у воді, топитися так запросто не збирався. Але нічого вдіяти проти османів вони не змогли. Османські моряки повитягали козаків з води і тут же прикували до весел своєї військової галери.
Неволя галерного бранця продовжувалася для Сулими довгих 15 років. Перед його очима постійно стояв приклад визволення з 26-річної неволі-каторги Самійла Кішки, тож Сулима духу не втрачав і затявся вирватися на волю при першому зручному випадку. Такий випадок трапився йому лише через 15 років. В той час османський флот воював з Венецією, тож Сулима з галерою був на війні. За однією з найпоширеніших версій, Іванові Сулимі якимось дивом вдалося звільнитися з кайданів та звільнити від пут своїх побратимів по неволі. Звільнившись посеред ночі, колишнім бранцям вдалося захопити бойову галеру разом з її екіпажем в 300 яничарів. Сулима, прикувавши яничарів до весел, наказав гребти до берегів Італії. Уміло уникнувши бою як з османським, так і з італійськими кораблями, Сулима пришвартувався в Римі.
У «вічному місті» обідраний, напівголий екіпаж Сулими справив надзвичайне враження, а коли досі не бачені моряки невідомо якого флоту вишикували на пристані ще й 300 відбірних яничарів, закутих у кайдани, то й зовсім викликали сенсацію. Подивитися на це видовище збіглося мало не все місто.
Чутка про надзвичайну подію дійшла і до Папи Римського Павла V Боргезе, який побажав особисто подивитися на відважного командира незвичайної галери, що Божою ласкою вирвалася з бусурманської неволі. За визначні походи в Крим і Османську імперію проти татар і османів, одержав від папи Павла V золоту медаль з папським портретом. Окрім Сулими, ніхто з полководців Речі Посполитої не удостоювався найвищої в Європі папської золотої медалі, навіть коронний гетьман.
Гетьманство[ред. | ред. код]
Перша згадка про гетьманство Івана Сулими відноситься до 1628 року. У цей час запорожці, щедро підкуплені, були задіяні у міжусобних розбірках кримських ханів Джанібека і Мухаммеда. Розбірки закінчилися у травні смертю козацького гетьмана Михайла Дорошенка. У такий тривожний час і був обраний у гетьмани Сулима. Так, у своєму листі до Христофора Радзивіла від 29 грудня 1628 року він називається гетьманом та просить клопотати перед королем у справі козаків з Шагін-Гіреєм.
Повернення на Бориспільщину[ред. | ред. код]
Через рік Сулима залишив політичну діяльність та в 1629 році повернувся на службу до «воєводини руської» — дочки Станіслава Жолкевського Софії Данилович, отримавши посаду помічника урядника Бориспільських та Баришівських маєтків Яроша Глоговського.
Дослідники зазначають, що того ж року він за наказом Глоговського брав участь у збройному нападі та розоренні села Тростянець, яке перебувало у власності київського Пустинно-Микільського монастиря. Записи урядових книг житомирського замку свідчать, що настоятель та економ монастиря «жалісно та обтяжливо оповідали і протестували проти вельможної її милості Софії Жолкевської» та розповідали, що бориспільський і баришівський урядник Ярош Кльоковський (Глоговський), зібравши з жителів волості чимале військо, майже тисячу, «піших і кінних з стрільбою огнистою великою і малою і з іншим розмаїтим оружжям до війни належним, з возами під тисячу числом, з усією великою купою людей, сам особисто як управитель та з помічниками своїми, що перебували там в тих волостях на службі перебуваючими, зокрема Бартоломеєм Трембіцьким, Іваном Сулимою, Ілляшом Михайловичом, Корманським та іншими, на світанку 27 квітня 1629 року напали на село Тростянець за дві милі від Борисполя і за три милі від Дніпра». Нападники схопили місцевих жителів Якова, Семена, Грицька Гладкого, Семена Івановича, Павла Наумовича, Івана
Вороновича, Якова Мисковича та інших разом з місцевим управителем, «мордували», а потім разом з сім'ями та іншим добром, яке не «розграбили», пішо й кінно повели на Бориспіль. Саме село нападники веліли зруйнувати, а те, що не змогли забрати, підпалити.
Про матеріали судового процесу за цією подією згадував Михайло Грушевський. На противагу йому, багато дослідників воліють не ототожнювати зазначені події з ім'ям гетьмана.
У 1622-1629 рр. на перехресті шляхів у Сулимівці будує православний храм Покрови Богородиці з давнім склепом під ним[3]
Легендарний похід на Азов[ред. | ред. код]
У 1632 році гетьман Сулима провів свій знаменитий похід в Азовське море, де взяв штурмом османську фортецю Азов у гирлі Дону. Нікому з українських флотоводців до нього не вдавалося взяти Азова. Спроба пробитися до Азова гетьмана Семена Скалозуба закінчилася поразкою і його загибеллю. Іван Сулима подолав усі перешкоди і провів успішну атаку цієї далекої від Січі османської фортеці. Українські козаки знищили порт і всі портові споруди, а османський гарнізон загнали до фортеці. Сулима добре знав, що місто Азов для Османської імперії було головним портом, який забезпечував османську столицю в першу чергу продовольством. Бойовий рейд козацького флоту в Азовське море і штурм Азова надзвичайно вразили правителів Стамбула, Варшави та Москви. Всім стало зрозуміло, що Січ висунула нового неординарного полководця, який не поступиться інтересами свого народу.
Розлючений падінням Азова султан, допускаючи, що Сулима на зворотному шляху ще добре пошарпає Крим, послав в Очаків могутню ескадру із 20 важких галер. Але це козацького флотоводця не спинило. Нічною атакою Сулима прорвав виставлену османами оборону, потопивши п'ять галер, з десяток вивів з ладу. Причому в ході цього бою козаки втратили лише три чайки з трофеями.
Уночі з 11 на 12 серпня 1635 року, повертаючись з походу проти Османської імперії на чолі козацького (нереєстрового) війська, зруйнував щойно збудовану польську фортецю Кодак на Дніпрі й винищив її німецьку (найману) залогу з комендантом фортеці, полковником французом Жаном Маріоном. Далі повстанці піднялися вище по Дніпру до Кременчука і Крилова, звідки Сулима розіслав універсали до українського населення, закликаючи його до боротьби проти польсько-шляхетського гніту. Королівські комісари Адам Кисіль і Лукаш Жолкевський організували похід реєстрових козаків проти повстанців. Оборона останніх проти переважаючих сил противника на одному з дніпровських островів тривала кілька місяців.[4]
Страта[ред. | ред. код]
Був по-зрадницькому схоплений за сприяння старшини реєстрових козаків. За рішенням сейму гетьмана та декількох його сподвижників було страчено на центральній площі у Варшаві: відрубано голови, потім чвертовано, частини тіл були розвішені на міських мурах Варшави. За свідченнями московита-посла у Речі Посполитій Василя Родковського, одного із засуджених врятував коронний канцлер Якуб Задзик.
Очевидець князь Альбрехт Радзивілл стверджував, що Сулима намагався на суді врятуватись переходом на католицтво.
Дослідники зауважують — Іван Сулима був звичайною людиною, тому неідеальною, а деякі сторінки його біографії досі замовчуються, щоб не псувати героїчний образ гетьмана.
