Відмінності між версіями «Судомора Охрім Іванович»
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Файл:Судомора Охрім Іванович.jpg|міні|]] | [[Файл:Судомора Охрім Іванович.jpg|міні|]] | ||
'''Судомора Охрім (Єфрем) Іванович''' (нар. [[19 березня]] [[1889]] року в Борисполі - пом. [[13 жовтня]] [[1968]] року в Києві) - художник, графік. Його називали “українським Бердслеєм” <ref>[http://uartlib.org/exclusive/ohrim-sudomora-ukrayinskyj-berdsli/ Охрім Судомора: український Бердслі | '''Судомора Охрім (Єфрем) Іванович''' (нар. [[19 березня]] [[1889]] року в Борисполі - пом. [[13 жовтня]] [[1968]] року в Києві) - художник, графік. Його називали “українським Бердслеєм” <ref>[http://uartlib.org/exclusive/ohrim-sudomora-ukrayinskyj-berdsli/] Охрім Судомора: український Бердслі</ref> | ||
== Життєпис == | == Життєпис == | ||
| Рядок 11: | Рядок 11: | ||
1941—1943 роках працював у видавництві газети «Нове українське слово», яка виходила під час окупації в Харкові. 1943 року переїхав до Львова й у виданнях Українського Видавництва ілюстрував журнал «Малі Друзі» і дитячі казки. | 1941—1943 роках працював у видавництві газети «Нове українське слово», яка виходила під час окупації в Харкові. 1943 року переїхав до Львова й у виданнях Українського Видавництва ілюстрував журнал «Малі Друзі» і дитячі казки. | ||
У 1945—1948 працював у Харківському обласному книжково-газетному видавництві, згодом у Сільгоспвидаві УРСР та «Радянській Школі». <ref> [https://uk.wikipedia.org/wiki/Судомора_Охрім_Іванович Судомора Охрім Іванович | У 1945—1948 працював у Харківському обласному книжково-газетному видавництві, згодом у Сільгоспвидаві УРСР та «Радянській Школі». <ref> [https://uk.wikipedia.org/wiki/Судомора_Охрім_Іванович] Судомора Охрім Іванович Вікіпедія</ref> | ||
== Творчий шлях == | == Творчий шлях == | ||
Поточна версія на 16:01, 25 травня 2022
Судомора Охрім (Єфрем) Іванович (нар. 19 березня 1889 року в Борисполі - пом. 13 жовтня 1968 року в Києві) - художник, графік. Його називали “українським Бердслеєм” [1]
Життєпис[ред. | ред. код]
У 1904—1907 роках вчився в іконописній майстерні Києво-Печерської Лаври у класі Івана Їжакевича і у 1907—1913 роках в Київському художньому училищі.
З 1913 року працював у книжковій графіці, ілюстрував дитячі книжки для київських (пізніше віденських і празьких) видавництв «Час», «Дніпросоюз», «Дзвін», «Вернигора»; у 1913—1914 роках оформлював журнал «Сяйво» і численні дитячі казки (серед інших «Війна грибів з жуками», 1919). З 1924 року працював у харківських і київських видавництвах «Шлях Освіти», «Книгоспілка», «Радянське Село» (1924—1934), «Радянська Школа» (1935—1941), журналах «Жовтень» і «Піонерія».
1941—1943 роках працював у видавництві газети «Нове українське слово», яка виходила під час окупації в Харкові. 1943 року переїхав до Львова й у виданнях Українського Видавництва ілюстрував журнал «Малі Друзі» і дитячі казки.
У 1945—1948 працював у Харківському обласному книжково-газетному видавництві, згодом у Сільгоспвидаві УРСР та «Радянській Школі». [2]
Творчий шлях[ред. | ред. код]
Оформив книжки:
- "Війна грибів з жуками". Видання товариства “Час” у Києві, (1919).
- "Прибидашка". Видання товариства “Час” у Києві, (1920).
- "Сам собі пан" Бориса Грінченка (1924);
- "Кобзар" Тараса Шевченка, (1927);
- "Сійся, родися, жито, пшениця" Остапа Вишні (1929);
- "Роман Завадович. Про двох цапків. Дві козочки". Торонто, 1968.
Автор ілюстрацій до творів Олександра Пушкіна, Наталі Забіли, до українських народних казок («Кирило Кожум'яка»). Виконав низку плакатів, зокрема «Гей сюди, дівчата живо...!» (початок 1920-х).
Репресії[ред. | ред. код]
У 1949 році художника засудили на 25 років за малюнок на Йосипа Сталіна, у котрого руки були в крові. Після смерті Сталіна, був звільнений за амністією. В членах Спілки художників не поновлювався
5 листопада 1949 року Єфрема Івановича Судомору заарештували за звинуваченням в антирадянській діяльності і засудили до 25 років, пізніше в 1955-му був амністований.
Є версія що Судомора Єфрем Іванович був розстріляний 13 жовтня 1968 року НКВДистами, так і не залишивши місця ув'язнення.
За інформацією онука Олега, Охрім Іванович з 1955 року проживав з дружиною П. Є. Судоморою, сином Юрієм та дочкою Катериною в Києві в будинку на провулку Воздвиженському. Помер у 1968 року і похований на Печерському (Звіринецькому) кладовищі.
Нагороди[ред. | ред. код]
У квітні 2022 року Бориспільська міськрада ухвалила рішенння про перейменуванння на честь Охріма Судомори провулок та вулицю Декабристів[3]
