Чубинський Володимир Дмитрович
Чубинський Володимир Дмитрович (1 грудня 1930 року в Гостомелі - 20 травня 1987 року, Бориспіль) - політехнік, поет, педагог, автор "Марші КПІ"
Життєвий шлях
Володимир Чубинський — правнук етнографа, авторова національного гімну Павла Чубинського. Батьки – вчителі, які через утиски у 1930-ті рр. мусили часто переїздити. 10-й клас закінчив у Кривому Розі. Батько загинув ще на початку війни.
Через переслідування мати з сином 1934 року виїхала до Ташкента і повернулася в Україну (у м. Кривий Ріг) 1944-го. Після закінчення школи Володимир Чубинський у 1948 році став студентом інженерно-педагогічного факультету КПІ та учасником інститутської хорової капели.[1]
У 1953 році, після закінчення Політехнічного інституту працював на Київському верстатному заводі, де винайшов фрезу 30 см в діаметрі, якою вирізали отвори в броні. Але був фанатом-романтиком і одного разу сказав, що пісні — це його душа. За це його вигнали з наукового підприємства. А на тій фрезі захистив дисертацію якийсь Іванов з Петербурга.
З 1960 р. викладав нарисну геометрію в Житомирському філіалі Київського політехнічного інституту. В 1965 р. він мусив звільнитися. Причиною цього став конфлікт з окремими викладачами кафедри нарисної геометрії, також райкому партії не сподобалося те, що Чубинський посмів порушувати питання про надання нарешті обіцяних квартир працівникам філіалу. Тому Чубинський, щоб не втягнути в конфлікт увесь колектив, подав заяву "за власним бажанням". 168 студентів відкрито виступили на його захист. Педагог добивався справедливості в міністерстві вищої освіти, протестуючи, залишив на столі міністра свій диплом. Та це не допомогло. Далі він перебивався випадковими заробітками.
Не боявся критично висловлюватися на адресу тодішньої партійної системи, за що й потрапив на цілих 25 років до психіатричної лікарні. Став жертвої каральної психіатрії. У 1971 році порушено кримінальну справу за ст. 214 УК УРСР («дармоїдство»), засуджено у грудні 1983 р. Був реабідітований 22 листопада 1990 року.[2].
Володимир Чубинський часто приїжджав до Борисполя, особливо в останні роки життя. Похований він на Рогозівському цвинтарі
Про Чубинського стало відомо у 1995 році, після публікації у Польщі, Сербії та Росії статті «Душа, убитая неволей» журналіста та політв’язеня Віктора Баранов. У 1996 році літературне об’єднання «Радосинь» (Київ) видало книжку «Вічний бій» (упорядник – інженер і письменник Сергій Цушко). У цій книзі опубліковано вірші та щоденники Чубинського та спогади про нього людей, які його знали, шанували, пам’ятають і нині, серед них народний артист СРСР і України Анатолій Мокренко.
Творчість
В автобіографії Володимир Чубинський писав: «Світлою сторінкою не лише в студентські роки, а й в усьому житті стали пісня, музика, участь у самодіяльності. На першому курсі КПІ я став учасником хорової капели й залишився відданим членом цього колективу на все життя. Скільки неповторно прекрасних миттєвостей випало мені, я вдячний долі за ту можливість творити, яку вона мені подарувала...»
Володимир Чубинський написав «Марш» (слова і мелодію) студент КПІ:
- «Кто там студенческий марш
- запевает?
- Чья там колонна идёт впереди?
- Это друзья молодые шагают.
- Это идет КПИ!
- Мы идем, над нами небо голубое.
- Мы поём, для нас открыты все пути.
- Мы всегда горды тобою,
- Орденоносный КПИ!»
