Мамайсур Борис Сергійович
Мамайсур Борис Сергійович - (народився 15 серпня 1938 у елі Сенькове Куп'янського району Харківської області, а помер 19 жовтня 2003 у місті Хмельницькому, де і похований) — поет-шістдесятник, член Національної спілки письменників України з 1999 року.
Життєпис[ред. | ред. код]
У 1944 році батьки Бориса Мамайсура переїхали у село Вороньків Бориспільського району Київської області. Тут закінчив десятирічку.
Працював в редакції Бориспільської районної газети. Згодом поступив в Харківський бібліотечний інститут, якого закінчив 1962 року.
У Києві працював в бібліотеці імені КПРС (нині Парламентська бібліотека).
Борис Мамайсур з 1985 року жив у місті Хмельницькому, де й помер 19 жовтня 2003 року.
Творчий доробок[ред. | ред. код]
У 1962 році вірші Бориса Мамайсура надруковано в колективному збірнику «Щасливої дороги!», на них звернув увагу Максим Рильський й процитував у передмові «Весняне зілля». Наступного року в Держлітвидаві України виходить збірка поезій Бориса Мамайсура з риторичною назвою «Чи буде шторм?». Згодом, дослідники назвуть його "поетом із штормової хвилі". Про поетичний хист, літературне новаторство нашого земляка схвально відгукнулися не лише Максим Рильський а й Василь Стус.
У результаті важкої хвороби — з 1965 року перебував на пенсії, але не полишав віршувати. Деякий час поет жив у Івана Світличного, який записував його твори на магнітофонну стрічку в авторському виконанні. Послухати поета «живцем» або в запису до Світличного приходили Євген Сверстюк, Іван Дзюба, Лесь Танюк, Михайлина Коцюбинська та багато ін. відомих шістдесятників.
1965 року в Празі чеською мовою надруковано колективну збірку «Mlada sovetska poezie: ukrajinsti basnici» (Молода українська поезія: українські поети), до якої увійшли й вірші Б.Мамайсура. В. Стус у «Най будем щирі…», розкритикувавши публіцистичність його поезії, наприкінці залишає нам трохи упевненості: «Б. Мамайсур тільки починається».
І лише 1997 року в київському видавництві «Сфера» з'являється нова збірка віршів «Другий початок» з передмовою Івана Дзюби. Третя Мамайсурова збірка «Йди і говори» (2006) вийшла посмертно завдяки старанням письменників М. Карпенка і Петра Засенка, які зберігали його неопубліковані раніше вірші.
