Карпенко Микола Іванович
Карпенко Микола Іванович (нар. 14 серпня 1925 року в селі Вороньків, Бориспільського району - пом. 12 червня 2007) - поет, перекладач, автор багатьох поетичних збірок, член Спілки письменників України.
Життєпис
Микола Іванович народився в селянській родині.
У 18 років, в 1943 році, пішов на фронт. Перший бій прийняв на легендарному Лютізькому плацдармі, де був поранений. В армії залишався до 1950 року.
Перше місце роботи — Бориспільська районна газета «Колективіст». Потім призначається редактором політвідділівської газети Бурштинської МТС на Івано-Франківщині.
Навчався у Вищій партійній школі в Києві.
Впродовж 25 років жив і працював в Івано-Франківську. Працював редактором у видавництвах «Каменяр», «Карпати».
Поєднував журналістську роботу з діяльністю керівника обласного літературного об’єднання. З 1971 р. був відповідальним секретарем Івано-Франківської обласної організації Спілки письменників України.
З 1975-го живе і працює в Києві.
Творчий шлях
Першим виданням обдарованого юнака стала Бориспільська районна газета "Колективіст". Перші вірші були надруковані в 1950 р в альманасі "Літературна Одеса".
До 1990 вийшла у світ близько 20 збірок віршів поета. Основні збірки:
- «Невідправлені листи» (1965),
- «Озброєна муза» (1970),
- «Перевесло» (1975),
- «З висоти поля» (1978),
- «Дієслово» (1980),
- «Блискавиці» (1984),
- «Вибране» (1985).[1]
Після 1990 р. виходять нові книжки «Двоє з листопаду», «Благовіст», поетичні переспіви «Велесової книги» та біблійних книг — Йова, Еклезіаста, Ісаї, псалмів та приповістей Соломонових та ін. Він також автор ряду віршованих книг з Історії України («На Перуновій обмілині», «Шапка Мономаха», «Заступила чорна хмара та білую хмару»…), зокрема і з часів князювання Володимира Великого та Володимира Мономаха.
2003 написав поему-роздум «Отаман Черпак», присвячену односельцю Іванові Черпакові — командиру Вороньківської сотні, що в лютому 1919 дала бій більшовицькій орді на річці Трубіж та на два дні зупинила її просування на Київ.
Нагороди
Лауреат літературних премій імені Мирослава Ірчана, імені Володимира Сосюри, імені Павла Тичини та «Благовіст».
