Карпенко Микола Іванович
Карпенко Микола Іванович (нар. 14 серпня 1925 року в селі Вороньків, Бориспільського району - пом. 12 червня 2007) - поет, перекладач, автор багатьох поетичних збірок, член Спілки письменників України.
Життєпис[ред. | ред. код]
Микола Іванович народився в селянській родині.
У 18 років, в 1943 році, пішов на фронт. Перший бій прийняв на легендарному Лютізькому плацдармі, де був поранений. В армії залишався до 1950 року.
Перше місце роботи — Бориспільська районна газета «Колективіст». Потім призначається редактором політвідділівської газети Бурштинської МТС на Івано-Франківщині.
Навчався у Вищій партійній школі в Києві.
Впродовж 25 років жив і працював в Івано-Франківську. Працював редактором у видавництвах «Каменяр», «Карпати».
Поєднував журналістську роботу з діяльністю керівника обласного літературного об’єднання. З 1971 р. був відповідальним секретарем Івано-Франківської обласної організації Спілки письменників України.
З 1975-го живе і працює в Києві.
Творчий шлях[ред. | ред. код]
Першим виданням обдарованого юнака стала Бориспільська районна газета "Колективіст". Перші вірші були надруковані в 1950 р в альманасі "Літературна Одеса".
До 1990 вийшла у світ близько 20 збірок віршів поета. Основні збірки:
- «Невідправлені листи» (1965),
- «Озброєна муза» (1970),
- «Перевесло» (1975),
- «З висоти поля» (1978),
- «Дієслово» (1980),
- «Блискавиці» (1984),
- «Вибране» (1985).[1]
Після 1990 р. виходять нові книжки «Двоє з листопаду», «Благовіст», поетичні переспіви «Велесової книги» та біблійних книг — Йова, Еклезіаста, Ісаї, псалмів та приповістей Соломонових та ін. Він також автор ряду віршованих книг з Історії України («На Перуновій обмілині», «Шапка Мономаха», «Заступила чорна хмара та білую хмару»…), зокрема і з часів князювання Володимира Великого та Володимира Мономаха.
2003 написав поему-роздум «Отаман Черпак», присвячену односельцю Іванові Черпакові — командиру Вороньківської сотні, що в лютому 1919 дала бій більшовицькій орді на річці Трубіж та на два дні зупинила її просування на Київ.
Нагороди[ред. | ред. код]
Лауреат літературних премій імені Мирослава Ірчана, імені Володимира Сосюри, імені Павла Тичини та «Благовіст».
