Тороповський Георгій
Тороповський Георгій Валерійович (народився 21 липня 1996 року у м. Бориспіль - помер 17 вересня 2014 р.) - спортсмен, доброволець в 17 років, учасник російсько-української війни, солдат 40-го батальйону територіальної оборони "Кривбас".
Тороповський Георгій вважається наймолодшим учасником бойових дій на Сході України — йому виповнилось 18 років лише коли позаду вже був ЄвроМайдан та бойові операції в зоні АТО[1]
Життєвий шлях[ред. | ред. код]
Народився у Борисполі. З п'яти років хлопчик займався шахами, мав 2-й розряд. З 10 років займався у військово-патріотичному клубі "Ратоборець". Мав чорний пояс по тхеквондо.
У 2010 р. сім'я переїхала до Києва. Георгій навчався в технологічному ліцеї. Цікавився авіацією, мріяв стати пілотом. Неодноразово відвідував авіавиставки закордоном. Багато подорожував, мав друзів в різних країнах. Цікавився історією. Був руфером, дігером, досліджував міське підземелля.
Революція Гідності[ред. | ред. код]
Георгій приймав активну участь в Революції Гідності.
22-го січня, коли протистояння в центрі столиці було вже в самому розпалі, він втік з дому на Майдан, залишивши мамі записку. Уже наступного дня російськомовний Георгій став розмовляти українською. На Майдані казав, що йому 22 роки. Мав псевдо "Хантер". Мамі поставив дві умови: не влаштовувати скандалів з приводу повернення додому і нікому не казати про його справжній вік.
Стояв на передовій на вул. Грушевського в 31 сотні «Лева». Про його участь там засвідчують численні фото та відео-матеріали.
17-річний Георгій встановив прапор України на тоді ще Московському (нині Північному) мості у Києві.
Георгій був першим, хто 11 лютого 2014 р. вийшов зі сторони Майдану назустріч «солдатським матерям» (до барикад псевдосолдатські матері спустилися зі сторони урядового кварталу — звідти, де стояли силовики).
Під час трагічних подій 18—19 лютого 2014 р. в центрі Києва Георгій обороняв першу барикаду біля Профспілок; зі своїм товаришем з 31-ї сотні зупинили один із БТРів на вул. Хрещатик — з боку будинку Профспілок, який таранив барикаду. Був контужений, але, отямившись, допомагав пораненим і контуженим хлопцям дістатися до шпиталю у Михайлівському соборі.
Російсько-українська війна[ред. | ред. код]
Коли закінчилися активні дії на Майдані, Жора їздив з Автомайданом до Дніпропетровська. Потім приєднався до Правого Сектору, був у тренувальному таборі у Десні. Наприкінці квітня був під Слов'янськом. Після останнього екзамену ЗНО в червні 2014 р. знов повернувся у Десну, а вже звідти поставив маму перед фактом, що їде на Донбас. Командирам Жора просто збрехав, що паспорт згорів в Українському домі. Згодом підрозділ Жори від Правого Сектору приєднався як група добровольців до 40-го батальйону територіальної оборони "Кривбас". Хлопець став гранатометником в розрахунку АГС17, а пізніше розвідником.
Слов'янськ, Карлівка, Благодатне, Новий Світ, Маринівка, Амвросіївка, Савур-Могила, Старобешево, контрснайперські операції на околицях Іловайську (Покровське, Віноградне), Грабське, Кутейнікове, Іловайськ – така географія війни вийшла у неповнолітнього бійця-добровольця. Він розкривав засідки терористів, брав полонених, виносив поранених, виводив дорослих бійців, часом розгублених та деморалізованих, з засідок та оточення. Дістав поранення під Маринівкою, лікування проходив в Дніпропетровському військовому шпиталі, де і зустрів своє 18-річчя. Щойно отримав виписку і одразу повернувся до свого підрозділу, навіть не заїхавши додому.
З серпня 2014 став став студентом 1-го курсу (заочна форма навчання) Національного авіаційного університету за спеціальністю «Авіа — та ракетобудування». В цей час проросійськи бойовики призначили солідну грошову премію за голову юного патріота.
Після Іловайська Жора приїхав додому. Він не попереджував маму, що приїде. Просто ввечері 8 вересня подзвонив у двері, вибачився, що втратив усі речі. Тетяна Миколаївна, згадує, що син був розгубленим, замкнутим, мало говорив, почав заїкатися, постійно прокидався по ночах. І вже за чотири дні почав збирати документи, щоб підписати контракт з батальйоном.
Трагічна загибель[ред. | ред. код]
Ввечері 16 вересня 2014 р. Георгій Тороповський сів у поїзд "Київ-Дніпропетровськ". Він був у військовій формі з шевронами батальйону "Кривбас" ЗСУ. Шеврон Правого Сектору лежав у кишені. При собі боєць мав всі необхідні документи для підписання контракту. Але до місця призначення він так і не доїхав. Він загинув за нез'ясованих обставин. Його тіло з розбитою головою та гематомами на спині знайшли неподалік станції ім. Тараса Шевченка у Черкаській області.
Георгія Тороповського поховали 19 вересня 2014 р. у Борисполі. А на сепаратистському сайті "Трибунал", де хлопець був позначений як каратель, з'явився напис "ліквідований".
Нагороди[ред. | ред. код]
Ще за життя, 6 вересня 2014 р., солдат Георгій Тороповський був нагороджений медаллю "Мужність. Честь. Закон" батальйону "Кривбас". Але хлопець не встиг її отримати. Медаль пізніше вручили мамі.
5 травня 2015 р. посмертно нагороджений медаллю "Кривбас (Іловайськ)" батальйону "Кривбас".
21 січня 2016 р. посмертно нагороджений почесною відзнакою "Велике серце" від Об'єднання волонтерських рухів "Архангел".
Указом Президента України за № 57/2016 від 17 лютого 2016 р. "за громадянську мужність, самовіддане відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності" учасник Революції Гідності Георгій Тороповський посмертно був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ст.
20 лютого 2016 р. ГО Київська міська спілка ветеранів АТО, ГО Українська асоціація інвалідів АТО посмертно нагородили Георгія Тороповського почесною відзнакою "ГЕРОЙ-КИЯНИН".
29 грудня 2016 р.в Києві за підтримки благодійних фондів та участі громадських активістів й волонтерів було презентовано колекційну марку, створену на честь воїнів, які загинули в боях на сході України. Серед інших героїв на ній зображений і Георгій Тороповський.
7 серпня 2019 р. наказом командира ДУК ПС "вшановуючи пам'ять полеглих побратимів та засвідчуючи їхнє довічне перебування в лавах Добровольчого Українського Корпусу "Правий Сектор" Георгій Тороповський (друг "Хантер") посмертно нагороджений відзнакою "Хрест Корпусу".
На честь загиблого воїна перейменували дві вулиці: у Борисполі та у Києві. Також у Києві встановили меморіальну дошку з ім'ям Георгія[2]
