Редагування Ігнатенко Ніна Борисівна

[[Файл:Ігнатенко Ніна .jpg|міні|Ігатенко Ніна]]
'''Ігнатенко Ніна Борисівна''' (народилася в селі [[Гусинці]] (нині затопленого водами Канівського водосховища) [[Бориспільський район|Бориспільського району]]) - педагог, поетеса, член Асоціації поетів-ронделістів України. 

== Життєвий шлях ==

1968 року, коли затопили рідне село Гусинці, 13-річна Ніна переїхала з родиною до сусіднього [[Сошників|Сошникова]]

Навчалася у Переслав-Хмельницькому педагогічному училищі

Вийшла заміж за музиканта Івана Ігнатенка, який написав близько двадцяти пісень на слова своєї дружини

== Творчість ==

Свій перший вірш про маму написала ще у 2 класі. Частіше писала прозові твори на конкурси, до шкільної газети, займалася у драматичному гуртку. Наступні спроби пера були лише під час навчання у Переслав-Хмельницькому педагогічному училищі, коли складала друзям вірші-посвяти.

Чоловік, Івана Ігнатенка написав близько двадцяти пісень на слова своєї дружини. Разом з чоловіком створили хор «Джерела» (художній керівник [[Ігнатенко Іван |Іван Ігнатенко]]), де Ніна Борисівна є однією із солісток<ref name="">[https://www.youtube.com/watch?v=HEO1gb2K198]Відео виступу Ігнатенко Ніни Борисівни  </ref>.

Подружжя створило пісню про [[Головурів]], яка стала гімном села. А «Пісня про вихователів», написана у період роботи у дитсадку, була позивним районного клубу працівників дошкільних закладів «Надія».

Декілька мелодій до творів Ігнатенко Ніни написав київський композитор [[Стратілат Анатолій |Анатолій Стратілат]]. 

Регулярно писати Ніна Ігнатенко почала лише у зрілому віці. 

У 2000 році, коли вже почала працювати у Головурівській школі бібліотекарем, з легкої руки завуча [[Литвин Володимир Миколайович|Володимира Литвина]], взяла участь у районному літературному конкурсі імені Павла Чубинського… і стала переможцем. Відтоді упродовж багатьох років отримувала дипломи лауреата поетичного конкурсу, який організовує методист Бориспільського райвідділу освіти Тетяна Агаркова. 

Випустити збірку поезій запропонував директор Головурівської школи Андрій Хворостовський, який, аби заохотити Ніну Борисівну, роздрукував невеличку книжечку з 12 віршів під назвою «Моїй внучці». А вже потім одна за одною народжувалися нові видання із поетичними символічними назвами: «Барви життя» (2006), «Від цвіту до плоду» (2007), «Трава сонця» (2008), «Цвітуть на хатнищах бузки» (2009), «Рахую веснами життя» (2010), «Душі моєї повінь» (2012), «Бабине літо» (2015), «Незатоплена пам’ять» (2015), «Сто ронделів» (2016).<ref name="">[http://boryspil.rayrada.org.ua/news/10-01-56-20-10-2016/]Сад зі ста ронделів Ніни Ігнатенко </ref>

Збірка «Від цвіту до плоду», яку відомий поет з [[Вороньків|Воронькова]] [[Карпенко Микола|Микола Карпенко]] назвав «сімейним підрядом», видана у співавторстві з донькою Аллою Богуш; у ній вміщені пісні чоловіка Івана Ігнатенка, а оформлене видання малюнками внучки Віталіни.

== Захоплення ==

Ніна Борисівна дуже любить вишивати. Десятки рушників, картин, сорочок виплекала вона для своїх рідних. «Вишивання, музика і поезія — це триптих моєї душі, — так поетично говорить вона про свої захоплення. — Все це дуже схоже: як хрестик до хрестика, так слово до слова… Як у вірші порівняння, художній засіб, то наче барви у ниточках, які я вишиваю. А музика мене супроводжує все життя.»

== Примітки ==
{{Примітки}}

[[Категорія:Люди:Сошників]]
[[Категорія:Люди:Головурів]]
[[Категорія:Поети]]
[[Категорія:Люди І]]