Муніципальний театр «Березіль»

Матеріал з Енциклопедія Бориспільщини
Версія від 13:19, 4 січня 2022, створена Володимир Горковенко (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Муніципальний театр "Березіль"

Муніципальний театр "Березіль" Бориспільської міської ради Київської області - створений у 1923 році відомим режисером Лесем Курбасом на базі гуртка Бориспільської театральної студії

Назва[ред. | ред. код]

Назва театру походить від назви першого весняного місяця — березня. Саму назву Лесь Курбас пояснив так: "Березіль - значить березень. Нашому художньому об'єднанню дав ім'я перший весняний місяць, який ламає все старе, пробиває дорогу новому, у якому порив і сила."

За деякими варіантами, «березіль» може означати і «квітень», та й новий театр народився майже 1 квітня. З іншого боку, назва «Березіль» наштовхує на роздуми. Бо походить або від «березова зола» (наші предки цього місяця палили березову кору, коли не було дров), або навіть від «злий до беріз», бо в березні точили сік із цих дерев. Чи не натяк це на випробовування для молодих починань? А ці випробовування були, і нелегкі.

Історія[ред. | ред. код]

Київський період[ред. | ред. код]

Один із перших українських радянських театрів. Датою народження театру прийнято вважати 31 березня 1922 року. Першу виставу «Березоля» було представлено 7 листопада того ж року. Вона називалася «Жовтень» і була створена за текстом творчого постановчого колективу. Працював як державний театр з 1922 до 1926 у Києві, а з 1926 до 1933 — у тодішній столиці Харкові. Період життя та становлення театру у Києві вважають його «політичним» періодом, а харківський період — філософським.

Заснований Лесем Курбасом як Мистецьке об'єднання (МОБ) на базі однієї з груп колективу «Молодого театру», що почав свої виступи в частинах Червоної Армії. У час свого розквіту театр «Березіль» налічував 6 акторських студій (три у Києві та по одній у Білій Церкві, Умані та Одесі), близько 400 акторів і співробітників, режисерську лабораторію (режлаб), музей театру (нині Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України у Києві) та десять комітетів, у тому числі й так званий «психологічно-технічний» комітет, який застосовував методи прикладної психології для розробки нових методів навчання акторів та режисерів.

Кожна майстерня, крім постійного репертуару, мала своє особливе завдання і займалася пошуковою роботою в різних галузях театрального мистецтва. У театрі діяв мюзик-хол (спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі 477», «Чотири Чемберлени»), агітпроп. Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»). Театр також видавав журнал «Барикади театру». «Березіль» був сміливим і міцним експериментальним колективом, у якому променіли молоді таланти — Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Наталія Ужвій, Йосип Гірняк, Валентина Чистякова, Олександр Сердюк, Данило Антонович, Іван Мар'яненко, Федір Радчук, Антоніна Смерека, Лесь Подорожній та інші[1].

Бориспільський "Березіль"[ред. | ред. код]

Бориспільський театр "Березіль" бере свій початок ще з 1923 року, де на базі гуртка Бориспільської театральної студії відомий режисер Лесь Курбас відкрив п'яту агітаційну майстерню мистецького об'єднання "Березіль". Її керівником стала наша землячка, колишня артистка "Молодого театру" Віра Дем'янівна Онацька, а заступником керівника - Андрій Матвійович Полонський, засновник першого у Борисполі лялькового театру.

Саме в Борисполі починав свій творчий шлях режисер і художній керівник театру на Лівому березі Дніпра Едуард Маркович Митницький, який на той час був художнім керівником драмгуртка "Березіль" Бориспільського районного Будинку культури. У 1957 році ним була поставлена вистава "Диктатура" за п'єсою видатного українського драматурга Івана Микитенка, яку навіть показували у театрі імені Лесі Українки.

Не можемо сьогодні не згадати і про Алісу Тимофіївну Глущенко, яка тривалий час, з 1981 по 1994 роки, працювала режисером театру "Березіль" районного Будинку культури. 20 травня 1970 року цьому театру було присвоєно почесне звання "Самодіяльний народний театр". З того часу до 1994 року у ньому працювали режисери Іван Книга, Гліб Руднєв.

З 1989 року відродив свою генетичність суто молодий, привабливо перспективний театр, згуртований режисером-постановником Галиною Сергіївною Поминальною. Протягом 20-ти років не маючи ні приміщення, ні матеріальної бази, незважаючи на всі негаразди театр "Березіль", під її керівництвом отримував призові місця на театральних конкурсах і фестивалях, про що свідчать грамоти і дипломи[2].

Визнання[ред. | ред. код]

  • У 1997 році за виставу Михайла Старицького "Ой не ходи, Грицю..." молодіжний театр "Березіль" під керівництвом Г.С.Поминальної вперше отримав звання "Народного аматорського колективу".
  • У 2001 році на фестивалі молодіжних театральних колективів Київщини «Дебют-2001» аматорський народний театр "Березіль" вдруге підтвердив звання "народного" за виставу Степана Васильченка "На перші гулі".
  • У 2005 році народний аматорський театр "Березіль" втретє підтвердив своє звання виставою Михайла Старицького "По-модньому".

Примітки[ред. | ред. код]

  1. [1] Вікіпедія
  2. p[2] Муніципальний театр "Березіль"