Редагування Чубинський Павло Платонович

{{Othernames|Чубинський}}

[[Файл:Pavlo Chybynskyi.jpg|міні|Павло Чубинський]]

'''Павло́ Плато́нович Чуби́нський ''' (народився [[27 січня]] [[1839]], [[хутір Чубинський]], (нині в межах м. Бориспіль, Київська область — помер [[26 січня]] 1884<ref>А. Ф. Кистяковский. Павел Платонович Чубинский (род. 15 янв. 1839 г., ум. 14 янв. 1884 г.) // Киевская старина.&nbsp;— [[1884]].&nbsp;— Февраль. — С. 343—349.</ref>, Київ) — український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч, автор Гімну України.

== Життєпис ==
[[Файл:Chubynsky 01.JPG|міні|Пам'ятна дошка в Борисполі, де стояв будинок у якому народився Павло Чубинський]]

Народився 27 січня 1839 р. на хуторі Чубинський (нині — у межах м. Бориспіль, на вулиці Горянській, 14, Київська область, Україна; тоді Полтавської губернії) у небагатій дворянській родині відставного офіцера Платона Івановича Чубинського.

Початкову освіту одержав від матері та домашніх учителів. Змалку починає захоплюватися географією, мріє про далекі подорожі. Після закінчення Другої київської гімназії вступає на юридичний факультет Петербурзького університету. Там знайомиться з географом Семеновим-Тянь-Шанським Петром Петровичем, який у свою чергу знайомить Чубинського з видатними географами Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо-Маклаєм.

У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», де познайомився з [[Шевченко Тарас Григорович|Тарасом Шевченком]], [[Микола Костомаров|Миколою Костомаровим]], [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Пантелеймоном Кулішем]], [[Білозерський Василь Михайлович|Василем Білозерським]], братами [[Лазаревський Михайло Матвійович|Михайлом]], Василем, Іваном та [[Лазаревський Олександр Матвійович|Олександром]] Лазаревськими та іншими. Після мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключили з університету, і він деякий час жив на Чернігівщині, у селі Ропша.

1861 року захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» і здобуває науковий ступінь кандидата правознавства.

Повернувшись в Україну, впродовж 1861–1862 років пише статті для Основи»: «Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників», «Український спектакль у Чернігові», «Два слова про сільське училище», «Ярмарок у Борисполі», співпрацює з Черниговским листком», де публікує матеріал «Декілька слів про значення казок, прислів'їв та пісень для криміналіста», та з «Киевскими губернскими ведомостями», в яких побачила світ його «Програма для вивчення народних юридичних звичаїв у Малоросії» (1862).

У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади. Належав до течії хлопоманів. 1862 року в Києві кілька українофільських гуртків об'єдналися в Громаду, серед перших членів якої були Павло Чубинський, Володимир Антонович, Павло Житецький, Тадей Рильський тощо. Проти Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні того року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою «Усім добрим людям».

Тієї осені 1862 року Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став національним гімном українського народу. 17 січня шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» (за українську діяльність) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Туди ж висилають громадівця Петра Єфименка та його дружину, історика Олександру Єфименко.

[[Файл:Chubynsky 04.jpg|міні|150пкс|Символічна могила Павла Чубинського на Книшовому кладовищі в Борисполі]]

Через рік він оселяється в Архангельську, де працює судовим слідчим, потім секретарем губернського статистичного комітету, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. Сім років у засланні в Архангельську українець Чубинський працював на російську науку, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо.

Очолював експедицію з вивчення Печорського краю і Заполярного Уралу. За його ініціативою була відправлена експедиція навіть на Нову Землю (невипадково, що українські полярники, які відправляються на зимівлю в Антарктиду, покладають квіти до пам'ятної дошки Чубинського на будинок гімназії, де він навчався).<ref>{{Cite web |url=http://www.ui.ua/ua/all_ukraine/historyua/ukraine_in_19century/ |title=Історія України-Русі в 19 столітті. Життя, побут і культура, як основа розвитку української самосвідомості та поява товариств «Просвіта» |accessdate=3 липень 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20120202142617/http://www.ui.ua/ua/all_ukraine/historyua/ukraine_in_19century |archivedate=2 лютий 2012 |deadurl=yes }}</ref>

У 1869&nbsp;р. дістає дозвіл про повернення до України. Узимку 1869 року перебирається в Петербург, стає дійсним членом Географічного товариства та у травні 1870 року очолює етнографічно-статистичну експедицію в Південно-Західному краї. Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії України, частини Мінської, Гроднянської (Білорусь), Люблінської і Седловецької губерній (Польща) та Бессарабію, де компактно проживали українці.

1873–1875&nbsp;— секретар (1875—1876&nbsp;— заступник голови) Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

В Емському указі 1876&nbsp;р., скерованому проти української мови та українофілів, вказувалося на необхідність вислання М. Драгоманова і П. Чубинського як небезпечних агітаторів. У 1876&nbsp;р. Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в ''малоросійських і столичних губерніях''. За допомогою президії Російського географічного товариства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі.

У 1879&nbsp;р. Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка.

Помер 17 січня 1884&nbsp;року. Прощалися з Чубинським в церкві Різдва Христового. Похований у [[Бориспіль|Борисполі]] на [[Книшове кладовище|Книшовому кладовищі]].

== Наукова діяльність ==
У період близько 1869—1871 років, за результатами широкомасштабної експедиції, Чубинський обробив та підготував до друку сім томів (у 9-ти книгах) Трудів етнографічно-статистичної експедиції». До першого тому увійшли легенди, загадки, прислів'я, гадання, повір'я, до другого&nbsp;— міфічні та побутові казки, до третього&nbsp;— народний календар, до четвертого&nbsp;— обрядові пісні, до п'ятого&nbsp;— побутові пісні, до шостого&nbsp;— волосні суди, до сьомого&nbsp;— національні характери поляків, угорців, німців, чехів, євреїв, циган.

[[Файл: Карта_Южно-Русских_наречий_и_говоров_1871.jpg|left|thumb|250px|Карта «південно-руські наріччя та говірки» 1871&nbsp;р.]]

Ґрунтуючись на дослідженнях Павла Чубинського, за участю мовознавця Костянтина Михальчука у 1871 році була складена карта «південно-руські наріччя та говірки», яка позначала територію домінування української мови в другій половині XIX століття<ref>[http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/vudani/Hrestomatija_online_Tom_2.pdf Українська мова. Хрестоматія: в 3 кн. Книга 2] . Укладачі: М. Железняк, Г. Козачук;
Інститут енциклопедичних досліджень НАН України та Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова&nbsp;— Київ 2014. 252 с. ISBN 978966-02-6934-7 / С.167&nbsp;— с.171-181 // Михальчук К.&nbsp;П.&nbsp;Нарѣчія, поднарѣчія и говоры Южной Россіи въ связи съ нарѣчіями Галичины / Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географическимъ обществомъ. Юго-Западный отдѣлъ. Материалы и изслѣдованія, собранныя д. чл. П.&nbsp;П.&nbsp;Чубинскимъ. Томъ седьмой съ тремя картами, изданный подъ наблюденіемъ чл.-сотр. П.&nbsp;А.&nbsp;Гильтебрандта.&nbsp;— С.-Петербургъ, 1872.</ref>.
<br/>Чубинский, П. П. «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский Край»&nbsp;— Т.1-7.&nbsp;— СПб., 1872—1878.
<br/>Чубинский, П. П. «Очерк народных юридических обычаев и понятий в Малороссии»&nbsp;— СПб., 1869.
<br/>Чубинский, П. П. «О состоянии Хлебной торговли и производительности в Северном районе» (Архангельська, В'ятська, Костромська, Вологодська, Новгородська губернії Росії)&nbsp;— СПб., 1870.

== Літературна творчість ==

Як поет Чубинський займає досить скромне місце в українській літературі. Єдина збірка його віршів «Сопілка Павлуся» (щоправда без імені автора) вийшла у 1871 році. 

Основна ж заслуга Чубинського – це створення вірша «Ще не вмерла Україна», який був написаний у вересні 1862 року. Він став яскравим виявом національних почуттів, патріотизму, прагнень до кращого життя

Подекуди говорять, що пісню “Ще не вмерла Україна” запозичено з мазурки “Єще Польска нє зґінела”, згодом польського гімну. Автор Павло Чубинський нібито чув цю пісню на Півночі від польських засланців. 

Насправді свій текст він написав до того, 1862 року, в Києві на Великій Васильківській, 122, у домі купця Лазарєва, де автор квартирував (тепер на тім місці дім номер 106). 

Якось там співали пісню сербських повстанців, де були слова “Серце біє і кров ліє за нашу свободу”. На боці сербів за незалежність від Османської імперії воювали двоє братів Чубинського. Він майже за півгодини написав свій текст. 

Спершу пісню співали на сербський мотив, потім на музику Лисенка. 1863 року текст потрапив у Галичину, де Михайло Вербицький написав музику, відому тепер, як мелодія національного Гімну України, основою слів для якого став видозмінений вірш Чубинського. 
[[Файл:Photo 2023-01-27 08-57-26.jpg|міні|]]
Пісню довго вважали народною. Цей текст навіть опинився у збірці кубанських козацьких пісень, виданих 1966 року — коли в Україні за “петлюрівський гімн” можна було поплатитися таборами або психушкою.

На інфографіці подаємо першу публікацію вірша П. Чубинського з львівського журналу «Мета» 1863 р., що є канонічною пам'яткою, яка лягла в основу пізніших модифікацій тексту, підсумком роботи над якими стала остаточна версія Державного гімну України, затвердженого законом України «Про Державний гімн України» 6 березня 2003 року.

== Родина ==
[[Файл:Чубинський з дружиною.jpg|міні|Павло Чубинський із дружиною]]

Дружина&nbsp;— Катерина Порозова, сестра дружини інженера-цукровара Толпигіна (Чубинський тоді служив у цукроварній фірмі Яхненків і Симиренка). Взяли шлюб 1872 року.<ref>[http://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_pavlo-cubinskij-pisav-virshi-quotpid-sevchenkaquot/279137 Павло Чубинський писав вірші «під Шевченка»] Газета по-українськи</ref>

Діти: Олександра&nbsp;— оперна співачка, [[Чубинський Михайло Павлович|Михайло]]&nbsp;— професор-криміналіст, Федір&nbsp;— ветеринар і Павло&nbsp;— інженер (залізнична платформа Чубинський). Правнук Чубинського Володимир&nbsp;— поет і композитор, був переслідуваний за радянських часів, учинив самогубство.<ref>[http://gazeta.ua/articles/history-newspaper/_pavlo-chubinskij-pisav-virshi-quot-pid-shevchenka-quot/279137 Павло Чубинський писав вірші «під Шевченка»]</ref>

== Премії та нагороди ==
За свої цінні наукові праці одержав:
* срібну медаль (1869);
* другу срібну медаль (1870);
* золоту медаль від Російського географічного товариства (1873);
* золоту медаль 2 класу від Міжнародного конгресу в Парижі на Міжнародній Виставці в Парижі (1875);
* Уваровську премію Петербурзької академії наук (1879).

== Вшанування ==
* У 1960-х рр. могилу Павла Чубинського було неофіційно впорядковано за участю окремих представників влади і народного господарства Бориспільщини, незважаючи на те, що у ті часи офіційного засудження «українського буржуазного націоналізму» це могло коштувати їм кар'єри, а то і свободи. Серед іншого цю ініціативу зокрема підтримав і тодішній перший секретар Бориспільського райкому партії [[Деревець Іван Степанович|Іван Степанович Деревець]], про що згадано у книзі спогадів про нього.
* 1963&nbsp;р. до 100-річчя українського гімну «Ще не вмерла Україна» Відділ ООЛ видав серію марок, наліпок, франкотипів, поштових листівок із зображенням авторів гімну Павла Чубинського і Михайла Вербицького, роботи митця Миколи Бідняка.<ref>[http://www.lemko-olk.com/chronological.php Об'єднання лемків Канади]</ref>
* На будинку колишньої гімназії у Києві, де навчався П. Чубинський, встановлена меморіальна дошка.
* У 1994&nbsp;р. в селі Чубинське засновано ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Хутір Чубинського».
* 20 липня 2000 року Постановою Кабінету Міністрів України №&nbsp;1144 [[Бориспільський НВК "Ліцей "Дизайн-освіта" імені П. Чубинського - спеціалізована школа I-III ступенів"|Бориспільському ліцею «Дизайн-освіта»]] було присвоєно ім'я Павла Чубинського.<ref>[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1144-2000-п Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 2000 року №&nbsp;1144]</ref> До 165-ї річниці від дня народження П.Чубинського у ліцеї був відкритий перший в Україні музей-кімната Павла Чубинського. Випускник ліцею 2001 року Юрій Цілик створив унікальне (єдине в Україні) «Мультимедійне зібрання матеріалів про життєвий шлях і творчість П.&nbsp;П.&nbsp;Чубинського», за що отримав перше місце на Всеукраїнському конкурсі-захисті науково-дослідницьких робіт учнів у рамках Малої академії наук.
* У 2001&nbsp;р. в Борисполі було встановлено пам'ятник.
* В 2015 році в Києві з'явилася вулиця Павла Чубинського, в 2016-му&nbsp;— провулок в Житомирі та вулиця у Кривому Розі<ref>{{Cite news|url=http://cityblog.com.ua/2016/05/novyie-nazvaniya-ulits-krivogo-roga-ofitsialnaya-dekommunizatsiya/|title=Новые названия улиц Кривого Рога. Официальный список!|date=2016-05-23|work=Блог города Кривой Рог{{!}} Фоторепортажи|accessdate=2016-12-10|archiveurl=https://web.archive.org/web/20170904014921/http://cityblog.com.ua/2016/05/novyie-nazvaniya-ulits-krivogo-roga-ofitsialnaya-dekommunizatsiya/|archivedate=2017-09-04|deadurl=yes}}</ref>.
* Заснована Всеукраїнська премія імені Павла Чубинського, а також премія Чубинського від Бориспільської міської ради.
* Восени 2016 року на будинку в с. Млієві (нині Городищенського району Черкаської області), де з 1870 по 1873 рік проживав Павло Чубинський, встановили пам'ятну дошку.<ref>''Осипенко О.'' [http://www.golos.com.ua/article/278669 Вшанували Чубинського] // Голос України.&nbsp;— 2016.&nbsp;— №&nbsp;213 (6467) (9 лист.).&nbsp;— С. 16.&nbsp;— (З пошти).</ref>
* У червні 1999 року засновано Міжнародне Товариство ім. Павла Чубинського
* 26 січня у Борисполі та 6 квітня у Білій Церкві відбувся [https://www.youtube.com/watch?v=Zbo_XvYmIPk|«ЧубинськийFEST» «ЧубинськийFEST»] (2019)
* 15 квітня 2020 на Книшовому меморіально-парковому комплексі в Борисполі встановили перший в Україні пам'ятник Павлові Чубинському в повний зріст.<ref>[https://i-visti.com/news/8231-pamyatnik-chubinskomu-stane-okrasoyu-msta.html Пам'ятник Чубинському стане окрасою міста] Газета «Вісті», Бориспіль 16.04.2020</ref><ref>[https://www.youtube.com/watch?time_continue=77&v=ZN1cNqOIwlM&feature=emb_logo Перший в Україні пам'ятник Чубинському в повний зріст встановлюють у Борисполі] youtube.com 15.04.2020</ref>
* У [[Великоолександрівська школа|Великоолександрівській школі]] працює кімната-музей Павла Чубинського <ref> [http://vo-school.at.ua/index/shkilnij_muzej/0-19[Кімната-музей П. П. Чубинського]</ref>

=== Ювілейна монета ===
[[Файл:Coin of Ukraine Chubinskyi r.jpg|thumb|right|Реверс ювілейної монети]]

14 січня 2009 року Національний банк України увів в обіг ювілейну монету «Павло Чубинський»&nbsp;<ref>{{Cite web |url=http://www.bank.gov.ua/Bank_mn/yuv_m/Coins/Vydatni_diachi/Chubinskyi.htm |title=Ювілейна монета «Павло Чубинський» |accessdate=25 січень 2009 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20090123084144/http://bank.gov.ua/Bank_mn/Yuv_m/Coins/Vydatni_diachi/Chubinskyi.htm |archivedate=23 січень 2009 |deadurl=yes }}</ref>.

На аверсі монети угорі розміщено малий Державний Герб України, праворуч і ліворуч від якого&nbsp;— стилізований рослинний орнамент, у центрі&nbsp;— композиція, що символізує етнографічні дослідження науковця&nbsp;— народні музичні інструменти, гетьманські клейноди тощо, над якою напис&nbsp;— НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, унизу&nbsp;— 2 ГРИВНІ, 2009 та логотип Монетного двору Національного банку України.

На реверсі монети зображено портрет Чубинського в орнаментальному обрамленні та розміщено напис&nbsp;— ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ (угорі півколом), роки життя&nbsp;— 1839 (ліворуч), 1884 (праворуч).

Автор ескізів і моделей&nbsp;— Володимир Атаманчук.

== Галерея ==
<gallery widths="180" heights="140" perrow="5" class="center" style="center">
Файл:Борисполь бюст Павлу Чубинскому.jpg|Погруддя П. Чубинському в Борисполi
Файл:Борисполь памятник Чубинскому в парке.jpg|Пам'ятник П. Чубинському встановлений 15 квітня 2020 року в Книшовому меморіально-парковому комплексі Борисполя
Файл:Борисполь арт-объект Книга с текстом Гимна Украины.jpg|Арт-об'єкт "Книга Чубинського" в Борисполі
</gallery>

== Див. також ==
* [[Ще не вмерла Україна]]

== Пісні на слова Павла Чубинського ==
* [https://www.youtube.com/watch?v=PEehRoYjEQ0  «Минулося»] (музика Сергія Ярунського)
* [https://www.youtube.com/watch?v=bOvrlXuu0XU  «Любив козак молоденький»] (музика Сергія Ярунського)
* [https://www.youtube.com/watch?v=a5UeuQQS8F4  «Їдуть степом чумаченьки»] (музика Ірини Мринської)

== Вистави за мотивами творів Павла Чубинського ==
* [https://www.youtube.com/watch?v=VNFWglXjAt4&t=59s «Казочки з Борисполя»]

== Примітки ==
{{примітки|2}}

== Посилання ==
* https://uk.wikipedia.org/wiki/Чубинський_Павло_Платонович

[[Категорія:Уродженці Борисполя]]
[[Категорія:Етнографи]]
[[Категорія:Поети]]
[[Категорія:Фольклористи]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названі вулиці]]
[[Категорія:Правники]]
[[Категорія:Люди на монетах України]]
[[Категорія:Є у Вікіпедії]]
[[Категорія:Люди Ч]]