Бориспіль
Бориспіль — місто обласного значення в Україні, розташоване за 35 км на південний схід від Києва. Районний центр з 1923 року, з 1956 року — місто обласного підпорядкування Київської області, з 2020 року районний центр до якого входять колишні Бориспільський, Переяслав-Хмельницький та Яготинський райони. Залізнична станція Бориспіль на лінії Київ—Харків і автостанція на магістралі цього ж напрямку.
Через місто проходить єврошлях E40, з яким збігається М03. Неподалік від міста розташований міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Історія[ред. | ред. код]
Територія сучасної Бориспільщини у 7-4 ст. до нашої ери була місцем проживання скіфів, і про це свідчать археологічні знахідки та скіфські кургани.
Київська Русь[ред. | ред. код]
Бориспіль — одне з найдавніших поселень Київщини, відоме за літописними матеріалами як Летч, Льто, Олто. Перша літописна згадка про нього відноситься до поч. XI ст. коли в братовбивчій війні (1015—1019) між синами київського князя Володимира на річці Альті загинув князь Борис, який з 1072 року канонізований як один із перших святих Київської Русі. З іменем Бориса і пов'язана сучасна назва міста. Далі Летч неодноразово згадується в літописах до 1154 р. як укріплене городище, яке стояло на підвищенні між двома рукавами р. Альти. Місцевість була заболочена і лісиста. Летч за часів Київської Русі був не тільки укріпленим пунктом на межі Київського та Переяславського князівства, але й місцем зміни коней та місцем відпочинку для різних посольств, гінців, княжих дружин, князів.
Під час монголо-татарської навали поселення на території сучасного Бориспільського району та сам Летч були зруйновані. А з XIII ст. ці землі переходять під владу Великого князівства Литовського.
Період Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та Війська Запорозького[ред. | ред. код]
Пізніше ця територія належала королівському товмачу Солтанові Албеєвичу. В 1508 році він продав ці землі Київському Пустинно-Микільському монастирю. Монахи володіли землею до кінця XVI ст. Ймовірніше всього, що в цей час Бориспіль (в окремих джерелах — Баришпіль, Боришпіль) і отримав свою сучасну назву. На монастирських землях в цей період почали селитися втікачі з Правобережжя.
Після 1569 року всі українські землі, які раніше належали литовцям, відійшли до польської Корони. За рішенням польського сейму від 1590 року містечко Бориспіль отримав у володіння Войтех Чоновицький, який в документах 1590 року згадується як гетьман запорізьких козаків. У цих документах Бориспіль вперше згадується як містечко.
У 1596 році Бориспіль, який на той час був уже значним поселенням, Сигізмунд III зробив королівською маєтністю. Того ж року було утворено Бориспільське староство. В часи польського панування місту було надано Магдебурзьке право. Відтоді міська ратуша Борисполя користувалася власною печаткою з гербом — зображенням Святого Станіслава (Інститут рукопису НБУ ім. В. Вернадського. — Ф. 1. — Спр. 50683).
Наприкінці XVI — на початку XVII ст. Україну охоплює ряд козацько-селянських повстань. За придушення повстання під проводом Семерія (Северина) Наливайка (1594–1596) сейм надав Бориспільське староство магнату Станіславові Жолкевському спочатку у ленне володіння, а з 1623 року воно стає власністю родини Жолкевських (залишається ним до 1648 року). Тоді у містечку було 77 господарств і близько 370 мешканців.
Наприкінці XVII ст. Бориспіль став досить великим містечком з двома брамами — Переяславською та Київською, кількома вулицями. Тут жили переважно міщани, які займались ремеслами та промислами. У XVIII столітті Бориспіль перетворився на значний економічний центр. Цьому сприяло те, ще тут проходив шлях Київ-Полтава.
Універсалом від 14 січня 1752 року гетьман Кирило Розумовський передав Бориспіль з навколишніми землями у вічне володіння своїй сестрі та її чоловіку, бунчуковому товаришу Юхиму Дарагану. На той час Бориспіль мав офіційний статус сотенного містечка Київського (давніше — Переяславського) полку.
Російська імперія та встановлення радянської влади[ред. | ред. код]
У 1802 році Бориспіль став волосним центром Переяславського повіту Полтавської губернії. У місті діяли три парафіяльні школи, а в 1842 році відкрито початкове народне училище для державних селян. Варто згадати, що у місті на той час перебувала досить велика єврейська громада, існувало єврейське кладовище.
Під час Більшовицько-польської війни 2 червня 1920 року біля Борисполя відбувся бій між польсько-українськими та російськими червоноармійськими частинами. Тоді ж у травні-червні, в очікуванні звільнення від більшовицької окупації, місцеві мешканці підняли антирадянське повстання. Утім, об'єднані польсько-українські сили не змогли надати підтримку повстанцям і виступ був жорстоко придушений російськими військами.
Того ж 1920 року в Борисполі було встановлено радянську владу. Почали створюватися сільськогосподарські артілі. Того ж року Бориспіль увійшов до складу Київської губернії, а в 1923 році став центром району. На той час у місті продовжувала існувати велика єврейська громада та єврейське кладовище.
3 1929 року починається колективізація. Це була справжня трагедія для українського селянства. Як і всюди по Україні, у Бориспільському районі вона супроводжувалася масовим розкуркуленням, знищенням найпрацьовитішого і тому найзаможнішого прошарку селянства. Люди в колгоспи йшли неохоче, чинили опір колективізації. Прокотилася хвиля «бабських бунтів». На придушення такого бунту в Борисполі було викликано кінну міліцію з Києва. Але незважаючи на опір населення, колективізація продовжувалася. 3 дрібних артілей утворюються 4 колгоспи: ім. Шевченка, ім. Кірова, «Серп і молот», «Перемога».
Голодомор[ред. | ред. код]
Під час Голодомору 1932-33 років смертність сільського населення Бориспільського району (без м. Борисполя) з 1 січня 1933 р. до 1 січня 1934 року склала 5739 чоловік. Серед померлих за цей період було 266 дітей віком до одного року. Це за звітами. Фактично ж втрати були значно більшими.
Жертвами репресій стали багато жителів району та міста Борисполя. Серед них: Тарабан — нач. райземвідділу, Степанов — голова райвиконкому, Пінчук — бандурист, молодий письменник Жигалко та багато інших.
1939 року село Бориспіль отримало статус смт.
Друга світова війна[ред. | ред. код]
23 вересня 1941 року Бориспіль окупували німецькі війська. На території аеродрому до жовтня 1942 року функціонував табір для військовополонених. У лютому 1943 року в придніпровських лісах біля Сошникова розпочав свою діяльність партизанський загін ім. Щорса. Звільнення Бориспільського району почалося у вересні 1943 року, у цей час тут діяли дві армії (38-а — під командуванням Никандра Чибісова, 40-а — під командуванням Кирила Москаленка). Бориспіль звільняла 136-а дивізія під командуванням Івана Пузікова. В ніч на 23 вересня бійці дивізії увірвались у місто, захопили аеродром, багато зброї, чимало полонених.
За два роки окупації нацисти вбили і закатували в районі 497 громадян. Понад 5 тисяч вивезли до Німеччини. В боях за визволення від німецьких загарбників загинуло понад 8 тисяч мешканців району, у тому числі понад три тисячі бориспільців. Більше 5 тисяч воїнів лежать в братських могилах району. На території сучасної школи лінгвістики в період 1941—1943 рр.нацисти проводили розстріли місцевого населення. Після війни учні тоді ще 5-ї школи насипали курган з землі привезеної з місць найбільших битв Радянсько-німецької війни.
Повоєнні роки[ред. | ред. код]
У 1959 р. чисельність населення Борисполя досягла 17,2 тис. осіб.
У 1965 році прийняв перших пасажирів новий Бориспільський аеропорт.
На початку 1970-х років Бориспіль почав інтенсивно розбудовуватися: виросло селище будівників газопроводу, з'явилися нові житлові квартали, де живуть переважно працівники аеропорту. У 1975 році Бориспіль отримав статус міста обласного підпорядкування.
З березня 1975 року, Бориспіль віднесено до міст обласного значення;
Як свідчать дані, на початку 1980-х років на території міста та району працювали 36 промислових та сільськогосподарських підприємств, 27 будівельних та транспортних підприємств, 20 середніх та 8 восьмирічних шкіл, 50 медичних установ, 34 будинки культури та клуби, 47 бібліотек, спортивна та музична школи, районний будинок побуту, будинок культури.
Бориспільський район кінця 1960-х — поч. 1990-х років: всього по місту і району — 136 великих і малих підприємств і організацій, 15 радгоспів, 4 радгоспи-птахофабрики.
Галерея[ред. | ред. код]
Книшовий меморіально-парковий комплекс
Пам'ятний знак вченому-етнографу П. П. Чубинському, автору слів державного Гімну України
Братська могила п'яти льотчиків, які загинули 8 грудня 1959 року
Будівля колишньої школи №2, нині міжшкільний комбінат
Меморіальна дошка на приміщенні школи №2, де навчався Герой Радянського Союзу В. Ф. Шкіль
Меморіальна дошка на будинку, де жив Герой Радянського Союзу, ветеран аерофлоту Василь Дмитрович Борисов
Меморіальна дошка на честь видатного гігієніста, академіка Захарія Френкеля, який народився в Борисполі
Меморіальна дошка на приміщенні школи № 1, де навчався Герой Радянського Союзу Ю. М. Головатий
Термінал «F» аеропорту «Бориспіль»
Залiзничний вокзал
Арт-об'єкт "Я кохаю Бориспіль"
Пам'ятники[ред. | ред. код]
- Борисполь памятник князю Борису.jpg
Пам'ятник Святому князю Борису
- Борисполь памятник афганцам.jpg
Пам'ятник воїнам-інтернаціоналістам загиблим в Афганістані
Погруддя П. Верни
Пам'ятник князю Володимиру Мономаху
Пам'ятник Нестору-літописцю
- Борисполь мемориал Славы.jpg
Меморіал Слави в Центральному міському парку
Пам'ятник київському князю Володимиру Великому
Пам'ятник жертвам Чорнобильської катастрофи
- Борисполь памятник Чубинскому в парке.jpg
Пам'ятник П. Чубинському встановлений 15 квітня 2020 року в Книшовому меморіально-парковому комплексі
Стіна пам'яті жертвам "Великого терору"
Посилання[ред. | ред. код]
