Іванов Борис Миколайович
Іванов Борис Миколайович (народився9 квітня 1902, Санкт-Петербург — † 20 (чи 15) вересня 1941) — український радянський скульптор. Загинув у Борисполі. Його іменем названа одна з вулиць міста
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився у Петербурзі в родині військового моряка, рано залишився сиротою.
1916 року опиняється в Києві, влаштовується робітником у кондитерській. Тут познайомився з робітниками-підпільниками, бере участь у розповсюдженні прокламацій серед солдатів, котрі відправлялися на фронт.
В часі громадянської війни — розвідник і кулеметник у загоні Боженка, на панцернику «Красний ураган» як червоноармієць вів бої за Ніжин і Київ; був сигнальником і кулеметником Дніпровської воєнної флотилії. Був у боях під Лоєвим, Пічками, Трипіллям — на канонерських човнах «Вірний», «Губітельний», «Загрожуючий». Згодом — Чорноморський флот, в загоні тралення та загородження — сигнальник на кораблі «В. І. Ленін», загін розміновує води Чорного моря.
В тому часі захоплюється ліпленням, військове командування його скеровує на навчання до Одеського політехнікуму образотворчих мистецтв, вчився у Бориса Яковлєва — 1924—1929. На другому курсі йому доручили зняти посмертну маску з Григорія Котовського.
Працював головним художником Міськкомунвідділу Одеси, організатор і директор художнього технікуму в Миколаєві (1930—1934). Після закінчення навчання працював у відділі мистецтва Наркомосу в Харкові, 1933 року переїхав до Києва, займається лише скульптурою.
26 червня 1941 він добровільно вступає до Пінської флотилії, стає кулеметником на моніторі «Житомир». У вересні у районі Голосіївського лісу групу моряків-дніпровців оточили значно більші сили ворога. Коли скінчились гранати і патрони, Іванов, двічі поранений, останньою гранатою підірвав себе разом з гітлерівцями — про це повідомив у спогадах Олексій Ізмалков, колишній головний художник ВМФ СРСР, моряк Волзької військової флотилії[1]. Таким чином Іванов входив до складу так званого 2-го сухопутного загону ПВФ чисельністю 300—400 чоловік, що складався з особового складу екіпажів загиблих кораблів ПВФ та боронив рубежі Київського укріпрайону поблизу Голосіївського лісу під час другого німецького штурму Києва. Але проти цієї версії свідчить той факт, що бої на рубежах КиУР, у тому числі в Голосіївському лісі, закінчилися 19 вересня, коли Червона Армія залишила місто Київ.
Найбільш вирогіднішою версією загибелі Іванова Б. М. є дані про його смерть під містечком Бориспіль на Лівобережжі 20-21 вересня, де в той день йшли запеклі бої моряків-дніпровців з ворогом.
Під час боїв Борис Іванов разом зі своїм загоном чотири доби утримував важливу магістраль, перекриваючі шлях ворогові на Бровари і Бориспіль. Коли надійшов наказ командування відійти до Борисполя, з 650 бійців в живих залишилося 27 чоловік. Серед них був і Борис Іванов, поранений в ногу. Невеличку групу моряків весь час переслідували фашисти. В одному з боїв Бориса Іванова поранили в другу ногу.
Де саме загинув Борис Іванов, невідомо. Є свідчення, що свій останній бій він прийняв в урочищі Язвенна Могила біля села Іванків. Поранений в обидві ноги, він прикривав відхід бійців. У нього було два кулемети. Він відкрив вогонь, що дало можливість морякам вийти з оточення, але сам загинув
У Бориспільському державному музеї є документи, фотографій, свідчення людей, які жили в ті часи і знають про подвиг Бориса Іванова.Бориспільці Сергій Котко, Володимир Придатко, Микола Жирок, які тоді були дітьми, згадують, що німці поховали його на площі перед школою №1. Німці були вражені відвагою невідомого матроса і поховали його як разом зі своїми солдатами[2]
Над німецькими могилами були встановлені білі березові хрести, а могила матроса була неподалік з темним хрестом, на якому довгий час висіла безкозирка. Пізніше було перезахоронення в міському парку, а коли будувався стадіон, проведені розкопки, і могили перенесли. Де зараз захоронений Борис Іванов, невідомо.
На початку 90-х років, вже при Незалежній Україні, іменем Бориса Іванова назвали вулицю в Борисполі.
