Свирид Андрій Олександрович

Матеріал з Енциклопедія Бориспільщини

Свирид Андрій Олександрович (народився у селі Іванків) - учитель і краєзнавець

Творчий шлях[ред. | ред. код]

Андрій Олександрович Свирид в дитинстві чув про спротив більшовикам від батька, який воював в одній із сотень, і на березі Трубежу втратив брата Опанаса. В середині 90-их краєзнавець зібрав спогади свідків тих подій. Він з’ясував, що звістку про розгром Вороньківської сотні в Іванків приніс гімназист, учасник бою, в закривавленій вишиванці під кожушком.

Бій на Трубежі[ред. | ред. код]

Андрій Свирид зібрав спогади найстарішіх меш­канців сіл Іванків, Вороньків, Рогозів, Глибоке. Після падіння самодержавства і проголошення тимчасовим урядом демократичних свобод, створення в Києві Центральної Ради в українців з’явилася надія на відновлення своєї держави. Жителі Воронькова, Борисполя й Баришівки, в яких діяли колись козацькі сотні Переяславського полку, пригадали, чиї вони нащадки, і почали згуртовуватися в козацькі загони–сотні. Військова агресія зі сходу витісняла армію Української Народної Республіки спочатку з Лівобережжя, а згодом і з Києва. Український уряд переїхав до Вінниці.

На початку лютого 1919 року командир Вороньківської сотні Іван Черпак одержав наказ зайняти оборону на лівому березі річки Трубіж, щоб хоч на декілька днів зупинити хід червоних військ до Києва, поки звідти евакуюються на захід українські установи.

Про відбиття наступу, тим паче про «другі Фермопіли», не йшлося. Бо що, крім рушниць, шабель і двох кулеметів, могли протиставити козаки кільком десяткам тисяч більшовиків, які мали на озброєнні бронепоїзди й гармати? Серед патріотів, які вирішили ціною свого життя затримати більшовиків на підступах до столиці, було близько трьох сотень (точна кількість невідома) жителів лівобережних містечок Бориспіль, Баришівка, Вороньків і декількох довколишніх сіл[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. [1] Бій на Трубежі